Кіровоград. Дитячий садок № 37 "Ластівка"

 





Календари на любой год - Календарь.Юрец.Ру

чому діти сваряться?

ЧОМУ ДІТИ СВАРЯТЬСЯ?

Якщо ви маєте лише одну дитину, то ризикуєте виховати егоїста, якщо більше – збожеволіти через постійні  дитячі сварки та бійки. Це народна мудрість, із якою,  погодиться багато батьків. Іншим найщиріші вітанні!

На запитання, чому діти сваряться, однозначної відповіді не існує. Хтось хоче привернути до себе увагу, хтось зганяє на братикові чи сестричці злість, яку «назбирував» увесь день, комусь не сподобались правила гри чи те, що він програв. Прикладів безліч. А тому, даючи поради з виховання дітлахів, не претендуємо на істину в останній інстанції. Ці поради – це спільна стратегія.

Що робити, якщо ви почули сварку в дитячій кімнаті?

Порада перша

Прислухайтесь чи поспостерігайте, якщо ситуація не вимагає негайного втручання, дайте дітлахам шанс самим з’ясувати стосунки та залагодити конфлікт. Вони повинні навчитись це робити, такий досвід дуже важливий. Адже їм доводиться значну частину дня проводити поза домом, у дитячих колективах. І не завжди поблизу є дорослі, які можуть зарадити ситуації.

Втручайтесь лише в тому разі, якщо конфлікт набуває загрозливого характеру. Адже діти сваряться і миряться легко, і, як не прикро це нам визнавати, інколи втручання дорослих лише погіршує ситуацію. Адже часто дитячі сварки – це чудово розіграний спектакль, які одразу закінчуються, коли глядацька зала порожня.

Ще гірше, коли ми у праведному батьківському гніві, не з’ясувавши ситуації, починаємо нав’язувати дітям ролі, озвучувати начебто їхні думки.

Ситуація перша

Мама з двома дітлахами – сином та донечкою приблизно одного віку – йде в гості до знайомих. Дорогою вона уважно слухає, як донечка розповідає про свої шкільні пригоди та проблеми, дає поради, згадує свої шкільні роки, син теж бере участь у розмові, але швидше пасивну. Коли отак тихо й мирно вони пройшли майже весь шлях, хлопчик теж почав щось розповідати, але дівчинка його перебила, виникла сварка. Мама одразу ж поклала їй край:

-        Так, усе, тепер ідемо мовчки, ви не вмієте спілкуватись, завжди одне й теж, перебиваєте одне одного і сваритесь, отож мовчатимемо, поки ви не навчитесь поводитись пристойно. Ображений син спробував заперечити, але мама перебила:

-        Жодних «але» … Все…

Решту шляху пройшли мовчки, настрій в усіх був зіпсований.

Уже у дверях дівчинка раптом пошепки сказала:

-        Мамо, навіщо ти так вчинила? Тепер Андрій вважатиме, що я в усьому винна, і ми знов посваримось.

-        Але ти ж і справді в усьому винна, ніколи не можеш втримати язик за зубами, мусиш бути в центрі уваги, ніколи не поступишся. Тобі байдуже до інших і до їхніх переживань.

Андрій зверхньо поглянув на сестру і з переможним виглядом зайшов до кімнати.

Аналіз

Андрій не провокував сестру на поганий вчинок, яка і справді вчинила не найкраще, але, можливо, просто тому, що засумувала за мамою, а не тому, що не хотіла, щоби брат мовчав. Тож реакція мами мала бути спокійнішою, і значно більше користі було б зі слів: «Мариночко, я знаю, що в тебе ще є про що розповісти, але ти ж розумна дівчинка і знаєш, що Андрієві теж кортить поділитись враженнями. Нехай тепер дві жіночки послухають, що розповість нам чоловік».

Ну і вже зовсім помилковою є реакція мами на зауваження дівчинки. Так, нам, дорослим, важко визнати свої помилки, тим паче, коли яйця курей вчать. Але донька має рацію. Мимохіть мати, образно кажучи, сама зіштовхує дітей лобом і провокує доньку на таку ж поведінку в майбутньому. Дітей слід спрямовувати на те, якими вони мають стати, а не підкреслювати їхні вади.

У нашому випадку було б добре додати: «Я ж знаю, що ти вмієш уважно слухати і тобі цікаво, як брат ладнає з однокласниками. Ви навіть можете поділитись досвідом».

Ситуація друга.

З дитячих спогадів однієї мами: «Мене завжди більше підтримували батьки, і навіть тоді, коли в нас із сестрою виникали сварки. Ще б пак, сестра була старшою, і не раз, і не два мені діставалось від неї. Але батьки, які так прагнули захистити «милу» молодшу доню, навіть не здогадувались про те, що у всіх наших конфліктах винна саме я, що це я провокую сестру. Тепер мені важко пояснити, чому я це робила, єдине, що можу сказати, - що все було саме так».

Ми повинні усвідомлювати, що не завжди винний той, хто старший, чи той, хто голосніше кричить, і навіть не той, хто вдарив. Категорично заборонено (!) завжди виправдовувати молодше чадо. Кожен має відповідати за свої вчинки. Вислухайте дітей. З’ясуйте ситуацію. Коли це неможливо, кожен доводить, що має рацію, краще розведіть їх у різні кімнати, поки не заспокояться. Дайте зрозуміти обом, що їхня поведінка вам не подобається. Якщо вам вдасться з’ясувати, в чому причина конфлікту, спокійно повідомте її дітям і запропонуйте, щоб вони самі знайшли вихід.

Ситуація третя

Мама зайшла до кімнати й побачила, що доньки сваряться, кожна тягне до себе великого іграшкового лева, якого вчора їм подарувала тітка. Обоє з наріканнями одразу ж кидаються до мами, кожна вважає себе скривдженою, і в кожної свої аргументи. Замість того, щоб починати розплутувати цей клубок образ і злості, спробуйте вчинити так – зупиніть дітей і скажіть щось на кшталт: «Так, отож, ви посварилися, тому що обоє хочете бавитись левом. Іграшка нова, і цілком зрозуміло, що кожен хоче бавитись саме нею. Думаю, що вам вистачить фантазії вгадати таку гру, щоб ви могли бавитись левом одночасно або за чергою. Інакше мені доведеться забрати іграшку». І вийдіть із кімнати.

Порада друга

Не діліть дітей на кривдника і жертву, навіть якщо так і є. Не підкреслюйте цього словами і в жодному разі не розповідайте про це знайомим у той час, коли діти можуть почути. Це лише погіршить ситуацію.

Якщо застанете дітей на гарячому, спробуйте стриматись і всю увагу зверніть на постраждалого.

Ситуація четверта

Старший брат завжди кривдить меншого, б’є та забирає в нього іграшки. От і зараз він зіштовхнув його з ліжка і лупить його подушкою.

Мама підіймає молодшого сина, бере його на руки, обіймає, не звертаючи жодної уваги на старшого: «Бідолаха, тобі, мабуть, боляче й образливо. Ходімо, я зроблю тобі чаю. Узагалі, сильніші мають захищати слабших, і твій брат невдовзі це зрозуміє. Бо насправді він добрий хлопчик, тільки дуже вже його кулаки сверблять».

Із досвіду однієї родини.

Мої сини семи і п’яти років дуже часто б’ються. Звичайно, завжди починає старший, він сильніший і спритніший, він уже майже залякав брата. Якось під час однієї бійки я розтягнула їх у різні боки і сказала (перед тим ми дивились фільм про війну, мої хлопці аж плакали):

-        знаєте, чому у світі стільки воєн, а отже, смертей, горя? Тому що з маленьких забіяк виростають великі дорослі розбишаки, які не вміють думати. Чи не можуть. Не знаю, але кулаками все вирішити просто, особливо, якщо ти сильніший. А якщо в тебе ще й армія більша і краще озброєна, тоді, звичайно ж, ти переможеш. Але це зовсім не твоя заслуга, навпаки, ти мав придумати, як зробити так, щоб ніхто не постраждав, щоб усе закінчилось мирно. Тоді ти б був герой, а так… швидше боягуз і невдаха.

-        Я не боягуз, - закричав старший.

-        Тоді думай головою, замість битися. Ти ж розумний хлопець.

Відтоді бійок у нас значно поменшало.