Кіровоград. Дитячий садок № 37 "Ластівка"

 





Календари на любой год - Календарь.Юрец.Ру

Пам'ятка: "Дії у разі відмови дитини від їжі"

     Не можна змушувати дитину їсти або доїдати, тиснути на неї, навіювати почуття вини. Це формує негативне ставлення до процесу вживання їжі та до дорослого, який спонукає дитину доїдати.

    

     Не слід обіцяти дитині щось в обмін на повністю з’їдену страву: «Якщо з’їси – куплю…», «Їж, а то Даша з’їсть», «не будеш їсти не підеш на прогулянку», оскільки це знижує цінність їжі та значущість процесу її вживання.

 

     Не варто вмовляти, залякувати дошкільника та відволікати його іграшками, читанням книг, іграми для того щоб він з’їв порцію. Це призводить до порушення харчової поведінки.

 

    Не можна перегодовувати дитину, адже вона з’їсть стільки, скільки потребує її організм у певному віці.

 

     Слід зрозуміти причину поганого апетиту дитини або надто гострого реагування на їжу. Часто відмова їсти й погіршення апетиту залежить не від якості або смаку страв, а від інших чинників, серед яких нежить, погане відчуття запахів, некомфортні умови перебування, конфліктні чи стресові ситуації.

 

     Варто проконсультуватися з педіатром, якщо дитина страждає на часті дисбактеріози. Надмірну перебірливість в їжі може спричиняти неприємний досвід вживання страв чи продуктів, після яких у дитини з’являються больові відчуття.

 

     Можна застосовувати прийом «активного слухання», якщо дитина відмовляється від їжі через втому або засмучення. У такому разі дорослий показує дитині, що розуміє її переживання, «чує» її. Слід запропонувати допомогу, озвучивши відчуття, стан дитини: «Ти стомився, тобі сьогодні складно, тому я тобі допоможу, давай погодую». Або можна відтер мінувати прийом їжі: «Не хочеш їсти, тому що засмучений (розгніваний), - відпочинь (заспокойся, хай пройде образа), поїси пізніше». Результатом мудрої, стриманої поведінки дорослого стане те, що дитина передумає та почне їсти    

Почуйте серцем голос Вашої дитини

  • Окрім їжі, дайте мені теплосердечність, безпечний спокій і вашу любов.
  • Дозвольте втішатися моїми замислами у цьому дивному світі постійних змін.
  • Дозвольте у міру моїх сил сідати, соватись, вставати, ходити, бігати, лазити, скакати.
  • Не кажіть, що я співаю, бавлюся чи експериментую «Забагато, задовго, зачасто».
  • Дозвольте мені ставити питання і отримувати чесні відповіді, а також експериментувати, шукати й досліджувати.
  • Не ідентифікуйте ваші почуття й думки з природними потребами мого організму.
  • Не карайте мене, коли я й так переживаю за невдачі, сама ж бо невдача є вже карою для мене.
  • Говоріть до мене серцем, очима, посмішкою, вашими руками: ваші слова не завжди мені зрозумілі.
  • Нехай довкола мене живуть гарні, ніжні і лагідні люди.
  • Нехай тут царює мир — передумова мого розвитку.
  • У вашій хаті відпустіть мені у власність один куточок і частину вашої уваги та вашого часу.
  • Навчіть мене розуміти й відчувати красу і тішитися — радіти з усього, хоч би навіть і з найбільшої дурнички.
  • Підтримуйте й заохочуйте мене до праці, навіть і тоді, коли я роблю ще сотні помилок.
  • Будьте терплячі до мого безладдя, я ж бо є тільки дитиною й учнем.
  • Надайте і мені частину відповідальності, вивірену до моїх сили і моїх можливостей.
  • Навчіть мене брати участь у забаві, зайнятті і праці.
  • Зважайте на мої забави і з них робіть висновки, як даватиму собі раду з життям і його труднощами.
  • Коли загадаєте мені зробити це або те, скажіть також «як» і «чому».
  • Учиніть усе, щоб я відчувала свою значимість і потрібність для вас, своє місце у планах вашої родини та школи.
  • Будьте до мене доброзичливі та лояльні, щоб я навчалася відплачувати іншим людям тим самим.
  • Покажіть, як дотримувати обіцянки, слова.
  • Не думайте про мене лише як про немовля, коли я хочу рости і бути великою.
  • Нехай ніколи не боюся втратити Вашу любов.
  • Не накидайте мені Ваших переляків і острахів.
  • Допоможіть мені потроху перемагати біль і марні забаганки, і тішитися майбутніми радощами.
  • Навчіть мене рівноваги, коли ви на мене гніваєтеся, але не боятися гніву, коли він справедливий і виправданий.

 


СІМ БАТЬКІВСЬКИХ ЗАПОВІДЕЙ

 

  1. Не вважайте дитину своєю власністю — вона Божа.
  2. Любіть її такою, якою вона є, навіть якщо вона не надто талановита, не в усьому досягає успіху...
  3. Не очікуйте, що вона виросте саме такою, якою хочете ви, — допоможіть їй стати собою.
  4. Запам'ятайте: найголовніший ваш обов'язок — розуміти й втішати.
  5. Не переймайтесь, якщо не можете чогось зробити для сина чи дочки. Найгірше, якщо можете, але не робите.
  6. Усвідомте: для дитини зроблено замало, якщо зроблено не все.
  7. Не очікуйте на вічну вдячність: ви дали життя своїй дитині, вона віддячить вашим онукам.

 

Поради батькам

Які батьки не мріють про те, щоб їхні чада зростали здоровими, щасливими і, звичайно, вдячними? Та далеко не всі досягають заповітної мети. Інакше давно зникла б горезвісна проблема батьків і дітей. Як же правильне виховувати своїх нащадків? Ось поради американського психолога Віктора Кляйна.

  1. Стимулюйте інтелект дитини

Створюючи необхідне середовище, можна підвищити коефіцієнт розумового розвитку дошкільника на 25—30 одиниць чи, навпаки, знизити його на 50—80 одиниць (якщо життя дитини буде одноманітним, нецікавим і безрадісним).

  1. Формуйте у дитини самоповагу

Власний образ, закріплений свідомістю, є визначальним під час прийняття рішень: у виборі друзів, у коханні, профорієнтації...

  1. Навчіть дитину спілкуватися

Для цього необхідні щонайменше п'ять таких чинників:

  • щира любов батьків (породжує почуття захищеності);
  • доброзичливість інших дорослих, не лише рідних і близьких (рятує від комплексів);
  • зовнішня привабливість дитини, а особливо — підлітка (одяг, манери);
  • обґрунтована впевненість у собі (кожний у чомусь сильний);
  • хороший запас слів (як інакше спілкуватися?)
  1. Стежте за тим, щоб дитина не перетворилася на «телемана»

Соціологи запевняють, що дошкільнята проводять перед екраном телевізора у середньому до 50 годин на тиждень. Медики вважають, що це гальмує розвиток лівої півкулі головного мозку, відповідальної, зокрема, за розвиток мовлення. Телепередачам слід протиставити заняття спортом, музикою, читання, корисну домашню роботу.

  1. Виховуйте відповідальність і порядність

Слід робити це не лише за принципом «что такое хорошо й что такое плохо», а, насамперед, на власному прикладі. Не прогайте момент: у підлітковому віці симпатії перемістяться з батьків на однолітків.

  1. Привчіть дитину пишатися своєю сім'єю, шанувати її традиції
  2. Живіть у хорошому оточенні

Друзі, яких виберуть ваші діти, впливатимуть на їхні моральні орієнтири, поведінку. Тому уважно придивляйтеся до сусідських дітей, цікавтеся репутацією школи, до якої ходять ваші діти. Подбайте про те, щоб розширити коло знайомств дитини.

  1. Будьте вимогливими

Діти з високою самооцінкою, почуттям власної гідності, умінням робити щось краще за інших, як правило, виростають у сім'ях, де до них висували високі вимоги: підтримувати порядок у будинку, організовувати своє дозвілля, добре поводитися. Та не перегніть палицю — не будьте тиранами. І врахуйте: слухняними, акуратними, розумними діти стають не відразу. Потрібні ваші зусилля протягом багатьох років. Будьте ж терплячими.

  1. Привчайте дитину до праці.

Якоюсь мірою  ви  можете запрограмувати майбутній життєвий шлях дитини. 

 

 

 

 

     Не кричіть на дітей!

КОРОТКА ТЕОРІЯ ДОМАШНЬОГО КРИКУ

Сучасні психологи вирішили переконати батьків у тому, що кричання на дітей — це серйозне і неприпустиме зло. І якщо в Америці процес викорінення крику з батьківської практики лише почався, то, наприклад, у Швеції батьків, які систематично підвищують голос на своїх дітей, уже примусово відправляють на спеціальні курси.

Психологи підкреслюють: справжня мета батьківського крику — шокувати дитину, щоб змусити її бути слухняною. Такі інциденти, повторюючись і стаючи регулярними, виробляють психологічний трафарет, якого дитина дотримуватиметься в дорослому житті, тобто починає ставитися аналогічно стосовно своїх чоловіка чи жінки, партнерів і власних дітей.

Щоб діти росли щасливими і здоровими, їм потрібне постійне відчуття того, що їх люблять, що вони в безпеці, що їх цінують. Батьківські крики і лайка підривають самооцінку дитини й принижують її гідність. Про болючість і глибину шкоди, завданої батьківською вербальною агресією, говорять і чимало дорослих, які згадують своє дитинство на сеансах психотерапії. За їхніми словами, їм іноді здавалося, що краще б їх ударили, аніж принижували словами. Частотою й інтенсивністю криків, а також тим, що саме кричать розсерджені батьки, визначається, є батьківський «виховний момент на підвищених тонах» актом вербальної агресії чи ні. Принаймні у реальному житті навряд чи можна обійтися без криків типу: «Швидше, ми спізнюємося!» чи «Будь ласка, прибери свої речі!».

Бувають ще особливо галасливі сім'ї, члени яких завжди спілкуються одне з одним гучним голосом, який легко переходить у крик. Як правило, діти, котрі виросли в таких сім'ях, звикли до цього галасу і не дуже страждають від нього (звісно, доки на них не кричать з особливою злістю). Однак діти із шумних сімей найчастіше відчувають труднощі в школі, оскільки не сприймають і тому не реагують на більш тихі звертання до них вчителів і однокласників. Крім того, їм складніше набути найважливіше людське вміння — слухати інших.

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ЗНИЖЕННЯ РІВНЯ ГАЛАСУ В СІМ'Ї

  • Коли ви виявили, що ваша дитина зробила щось обурливе, глибоко зітхніть, перш ніж щось сказати.
  • Не приховуйте від неї, що сердитеся, але не переходьте на крик. Якщо ж відчуваєте, що обов'язково зірветеся, скажіть дитині, що ви дуже сердиті, але станете з нею розбиратися, коли заспокоїтеся. Випийте чаю, послухайте музику, сходіть на прогулянку — коротше кажучи, використовуйте будь-які засоби, щоб охолонути й отямитися.
  • Концентруйтеся на поведінці, а не на особистості дитини. Якщо вже ви зірвалися на крик, постарайтеся не говорити речей, котрі особливо боляче б'ють по людській гідності. Слухайте себе — що і яким тоном кажете. Хоч би які ви були засмучені тим, що дитина накоїла, уникайте слів на кшталт: «Дурепа набита!» чи «Таких ледачих телепнів, як ти, пошукати ще треба!».
  • Говоріть про те, чого ви хотіли б, а не погрожуйте. Наприклад: «Я хочу, щоб ти зібрав всі іграшки», але у жодному разі «Не підеш гуляти, доки не збереш іграшки».
  • Користуйтеся прийомом «10-ти років»: уявіть, яке значення ця подія матиме років через десять. Це допоможе вам правильно оцінити ситуацію, і, якщо виховний момент усе ж необхідний, ви зможете провести його спокійніше. Даний прийом особливо ефективний для дрібних провинностей типу розбитої склянки з молоком чи загубленого зошита з математики.
  • При маленьких дітях крики можуть бути результатом батьківського невміння визначити межі прийнятної поведінки заздалегідь — до того, як дитина їх порушить. Дуже важливо навчитися помічати, коли потрібно втрутитися, щоб ефективними виявилися м'якші засоби. Коли ви бачите, що момент перетинання межі дозволеного наближається, припиніть усі ваші справи і запропонуйте заняття, що змінюють обстановку: пограти в спокійнішу гру, почитати книжку, подивитися мультики чи піти погуляти.
  • Якщо ви голосиста людина за своєю природою, постарайтеся пояснювати дитині, що це просто ваш особистий стиль і що ви не сердитеся на неї. Пам’ятайте, що рано чи пізно ваша дитина стане відповідати вам на підвищених тонах. Тут важливо розуміти, що вона копіює вас, а не намагається взяти реванш. Не соромтеся вибачитися перед дитиною пізніше, коли все вгамується, якщо відчуваєте, що в проявах свого обурення зайшли надто далеко. Особливо це важливо з підлітками.
  • Привчайте дитину не боятися помилок — адже на них учаться. Підбадьорюйте її, коли вона пробує чи досліджує щось нове для себе. Показуйте їй, що цінуєте її допомогу. Ніколи не втрачайте можливості говорити і демонструвати своєю поведінкою, що ви любите свою дитину і пишаєтеся її досягненнями.
  • Якщо відчуваєте, що хронічно зриваєтеся на дитині, зверніться по допомогу — до партнера, до родичів, до фахівців із сімейної терапії. Ну і, нарешті, пам'ятаєте п'ять обов'язкових пунктів будь-якого «розбору польотів»:
    1. чітко скажіть дитині, що саме було неправильно і погано;
    2. поясніть наслідки неправильної поведінки;
    3. запропонуйте одну чи більше прийнятних альтернатив, щоб вона могла їх дотримуватися в подібній ситуації у майбутньому;
    4. визначте, яким буде покарання;
    5. не забудьте прямо сказати, що сподіваєтеся: наступного разу вона поводитиметься краще.

 

 

ПАМ'ЯТКА БАТЬКАМ ВІД ДИТИНИ.

27 ДИТЯЧИХ ПРОХАНЬ


  1. Не розбещуйте мене, цим ви мене псуєте. Я дуже добре знаю, що не обов'язково надавати мені все, що я вимагаю. Я просто випробовую вас.
  2. Не бійтеся бути вимогливими до мене. Я надаю перевагу саме такому ставленню. Це дозволяє мені визначатися.
  3. Не покладайтеся на силу у стосунках зі мною. Це привчить мене до того, що зважати слід лише на силу. Я відгукнуся з більшою готовністю на ваші ініціативи.
  4. Не будьте непослідовними.  Це збиває мене з пантелику і  змушує вперто прагнути у всіх  випадках залишити останнє слово за собою.
  5. Не давайте обіцянок, яких  ви не зможете виконати; це похитне мою віру у вас.
  6. Не піддавайтеся на мої провокації, коли я кажу або роблю щось тільки для того, аби роздратувати вас. А то надалі я намагатимуся досягти ще більших «перемог».
  7. .Не засмучуйтеся занадто від моїх слів: «Я вас ненавиджу». Я і не це маю на увазі. Я просто хочу, щоб ви пошкодували за  тим, що мені зробили.
  8. Не змушуйте мене почуватися меншим, ніж я є насправді.  Я відіграюся на вас за це, ставши «плаксою».
  9. Не робіть для мене і за мене те, що я можу зробити сам: я використовуватиму вас, як обслугу.
  10. Не дозволяйте моїм «поганим звичкам» притягувати до мене надмірно вашу увагу. Це лише надихне мене на їх засвоєння.
  11. Не нарікайте на мене у присутності сторонніх людей. Я зверну більше уваги на ваше зауваження, якщо ви скажете мені все спокійно віч-на-віч.
  12. Не намагайтеся обговорювати мою поведінку в розпал конфлікту. За деякими об’єктивними причинами мій слух притупляється в цю мить, а бажання співпрацювати з вами пропадає. Буде нормальним, якщо ви зробите якісь кроки, але давайте поговоримо про це пізніше.
  13. Не намагайтеся читати мені нотації. Ви будете здивовані, дізнавшись, що я чудово розумію, що таке «добре» і «погано».
  14. Не змушуйте мене відчувати, що мої провини - смертельний гріх. Я маю навчитися робити помилки без відчуття, ніби я ні на що не здатний.
  15. Не чіпляйтеся до мене і не буркотіть на мене. Якщо ви будете це робити, я повинен буду захищатися, прикидаючись глухим.
  16. Не вимагайте від мене пояснень, навіщо я це зробив. Я іноді сам не розумію, чому чиню так, а не інакше.
  17. Не піддавайте надто великому іспиту мою чесність. Заляканий, я легко перетворююсь на брехуна.
  18. Не забувайте, що я люблю експериментувати. Саме так  я пізнаю світ, тому, будь ласка, змиріться з цим.
  19. Не захищайте мене від наслідків моїх власних помилок. Я вчусь на власному досвіді.
  20. Не звертайте забагато уваги на мої маленькі хвороби. Я можу звикнути отримувати задоволення від поганого самопочуття, якщо це привертає до мене стільки уваги.
  21. Не намагайтеся здихатись мене, коли я ставлю відверті запитання. Якщо ви не будете на них давати відповіді, я буду шукати інформацію десь на стороні.
  22. Не відповідайте на мої дурні та безглузді запитання. Якщо ви будете це робити, то через деякий час помітите, що я просто хочу, щоб ви постійно,  мене бавили.
  23. Ніколи не натякайте, що ви є досконалі й безгрішні. Це дає мені відчуття марності спроб зрівнятися з вами.
  24. Не хвилюйтеся, що ми з вами проводимо мало часу. Головне те, як ми його проводимо.
  25. Нехай мої острахи не викликають у вас надмірного хвилювання, інакше я буду лякатися ще більше. Покажіть мені, що таке мужність.
  26. Не забувайте, що я не можу успішно розвиватися без розуміння й підтримки, але похвала, коли вона чесно заслужена, іноді все ж забувається, а прочуханка, здається, ніколи.
  27. Ставтеся до мене так, як ви ставитесь до друзів. Тоді я теж стану вашим другом. Я вчусь, наслідуючи приклади, а не під впливом критики.