«Соціальна невпевненість дітей: шляхи подолання»

         Соціально невпевнені, а внаслідок цього агресивні, закомплексовані, закриті від зовніш­нього світу та заглиблені в себе діти — проблема актуальна і серйозна. Її розв'язання по­требує тривалої, послідовної, скоординованої роботи всіх дорослих, які оточують такого малюка. Якщо вчасно не виявити і не подолати цих труднощів розвитку, то в подальшому виникнуть різні психологічні негаразди у вже дорослої особистості. Як же помітити, подо­лати соціальну невпевненість дошкільнят та запобігти?

Сучасне життя з його шаленим темпом, наси­ченістю різноманітною інформацією, постійни­ми змінами й технічним оновленням ставить перед особистістю багато завдань та вимог, серед яких — здатність швидко й безболісно пристосовуватися до нього. Тому вкрай важливо з раннього дитинства формувати у малюка цю здатність, а також вміння ро­зуміти навколишній світ і жити з ним у гармонії.

Для нормального розвитку дитина має зростати в атмосфері любові та психологічного благопо­луччя. Якщо цього немає і маляті бракує батьківської любові, ласки, дружніх, довірчих стосунків з людьми, які її оточують, то, безумовно, і загальний розвиток, і особистісне становлення порушуються. Малюк за­кривається від світу, у нього формується неадекват­на захисна реакція на оточення, що виявляється або у сплесках агресії, або навпаки — у закомплексо­ваності. Для такої дитини звичними стають почуття тривоги, вини, занепокоєння, гніву. Все це призво­дить до формування соціальної невпевненості.

Соціально невпевнені діти — це діти, які не вміють гармонійно взаємодіяти самі з собою та з навколишнім середовищем.

Ці малята мають неадекватну самооцінку, тому майже в кожній справі бачать нездоланні перешко­ди, на які реагують по-різному: впадають у відчай, заливаються слізьми, гніваються на світ і на себе або мовчки страждають, не підпускаючи до себе нікого. Високий рівень внутрішньої тривоги спри­чинює

довге і важке звикання малюка до дитячого садка, потім до школи, далі ця проблема виявляєть­ся і в дорослому житті.

Ознаки соціальної невпевненості на рівні комунікації:

Ø мовлення — тихе, незрозуміле, з довгими пауза­ми, часто з повторами одного і того ж слова або ж навпаки — голосне, швидке, незв'язне;

Ø труднощі у передачі словами свого емоційного стану;

Ø мовчазність, небагатослівність;

Ø небажання називати своє ім'я;

Ø плаксивість;

Ø нездатність встановлювати зоровий контакт зі співрозмовником: не дивиться в очі, відводить погляд;

Ø занижена моторна активність: сидить тихо, на­магається не привертати уваги;

Ø міміка обличчя — в'яла: всміхається лише кути­ками губ.

На рівні соціальних контактів:

Ø уникає людей;

Ø не приєднується до групи дітей, що граються;

Ø не бажає розлучатися з батьками або іншими рідними;

Ø виявляє небажання вийти з будинку і спілкува­тися з друзями;

Ø впадає у паніку в складних ситуаціях.

Подолати соціальну невпевненість дошкільнят, запобігти їй — спільне завдання педагогів, пси­хологів і батьків, які передусім мають формувати у дітей впевненість у своїх силах, позитивне ставлення до себе і навколишнього світу, опти­містичне світобачення.

У роботі з дітьми варто уникати висловлювань, які можуть пригнічувати: постійних попереджень, суворих повчань, наказів; потрібно створювати атмосферу, що сприяє виникненню спільних емо­ційних переживань і взаємної симпатії між ма­лятами.

З метою підвищення у дітей самооцінки та набут­тя ними соціальної впевненості доцільно проводити розвивальні ігри-вправи. Наприклад, такі.

Ігри-вправи для підвищення самооцінки і набуття соціальної впевненості

Мій безмовний товариш

Діти приносять з дому улюблені іграшки, сідають півколом, тримаючи іграшку в руках. По черзі вихо­дять на середину й описують свою іграшку (м'яка, тверда, в які ігри з нею грають, за що люблять цю іграшку, чим вона відрізняється від інших). Потім розповідають про себе від імені своєї іграшки (чи хороший господар, охайний, слухняний, турботли­вий, за що його любить).

Дорослий уважно слухає і спрямовує емоції, настрій, самооцінку малят у позитивне русло.

Вчимося довіряти

Учасники сидять на стільчиках півколом, ведуча пропонує їм вибрати собі пару — товариша, якому вони могли б довіритися. У кожній парі дорослий зав'язує комусь одному очі хустинкою. Діти прохо­дять перешкоди, заздалегідь підготовлені виховате­лем. Дитина з не зав'язаними очима попереджає свого товариша про перешкоди, шепочучи на вуш­ко: підніми ногу, опусти, переступи, йдемо вправо, вліво, пройдемо навприсядки тощо. Потім дорослий зав'язує хустинкою очі іншій дитині з пари і змінює перешкоди.

Відгадай, про кого йдеться

Про кожну дитину педагог чи психолог завчас­но продумує позитивну характеристику і по черзі розповідає, а малята відгадують, про кого йдеть­ся. Наприклад: "Ця дівчинка — гарна помічниця, так виразно розповідає вірші, завжди має охайний ви­гляд. У неї такі щирі блакитні оченята... Вчора вона допомогла прибрати в ігровому куточку...".

Коли діти здогадалися, про кого розповідав до­рослий, та дитина виходить, стає на "п'єдестал", і всі їй аплодують.

Шукаємо скарб

Дорослий готує дві широкі ємкості: одну напов­нює піском на половину, в іншій — засипає лише дно. У першу ємкість ховає різноманітні малі пред­мети (іграшки) за кількістю дітей. Пропонує маля­там опустити руки в пісок, знайти предмет, описати його (твердий, м’який, круглий, з гострими кутами), не витягаючи руки з піску. Інші діти мають відга­дати предмет за описом. Після цього дитина діс­тає свою знахідку, показує її всім і кладе у другу ємкість. З цих предметів малята викладають колек­тивну композицію.

Подарунок

Ведучий пропонує зробити подарунок товаришу і роздає всім малятам по конверту. Кожен учасник підходить до столу, на якому розкладені різні кар­тинки, вибирає будь-яку з них, кладе в конверт, за­клеює його та дарує товаришеві зі щирими словами привітання. Коли всі конверти потрапили до своїх адресатів, діти дістають подарунки, розглядають їх, діляться своїми враженнями.

Знайди собі друга

Дорослий прикріплює до стільчиків повітряні кульки різних кольорів, пропонує дітям обрати з них собі друга. Пояснює, що для того, щоб кулька була добрим другом, вона має добре вас відчувати, тому важливо вибрати ту, яка найбільше подобаєть­ся, підійти до неї, доторкнутися, сісти на стільчик і тихесенько розповісти їй щось про себе, про свій настрій, бажання, страхи, невдоволення, тривоги.

Після цього фломастером намалювати їй обличчя з відповідним настроєм.

Казкова країна для друзів

Дорослий спонукає малят пофантазувати, де могли б жити їхні нові друзі — повітряні кульки, про­понує разом намалювати для них Чарівну країну.

Діти виконують колективну роботу під музичний супровід. Потім за малюнком розповідають про на­мальовану і придуману країну. На аркушах

паперу діти обводять свої долоньки, розфарбовують за ба­жанням. Дорослий їх вирізає, прив'язує до кульок. Діти випускають кульки у вікно, щоб летіли в Чарівну країну. Проводжають їх добрими і теплими словами, спостерігають, як кульки на прощання "махають" їм долоньками.

Почуття і настрій педагогів безпосередньо впливають на формування емоційно сфери дитини, її відчуття світу і себе.

Внутрішня позиція вихователя стосовно дитини

Ø Хотіти чути дитину.

Ø Хотіти бути потрібним малюку, а не змушувати його діяти за вашим бажанням.

Ø Бути готовим приймати почуття і настрій дити­ни, не оцінюючи і не засуджуючи.

Ø Щиро вірити у здатність малюка самостійно приймати рішення і діяти, а не намагатися ро­бити все за нього.

Ø Не убрати на себе відповідальність за вибір і рішення дитини.

Для створення комфортного психологічно­го клімату на заняттях необхідно дотримуватися зокрема таких правил.

Ø Перебувати на відстані 40-50 см від дітей в по­зиції обличчям до обличчя, на рівні їхніх очей.

Ø Слухати малят зацікавлено, емоційно реагува­ти на їхні висловлювання.

Ø Говорити з дітьми, всміхаючись, використову­ючи м'які інтонації, не дуже голосно і не дуже швидко.

       Соціальна впевненість чи невпевненість дити­ни формується у взаємодії з найближчим оточен­ням, тому головне, що мають пам'ятати дорослі, це те, що кожна дитина — особистість з власним ба­ченням світу і правом на свою думку та її втілення.