Кіровоград. Дитячий садок № 37 "Ластівка"

 





Календари на любой год - Календарь.Юрец.Ру

Сторінка роздумів

 

МЕНЕ ЛЮБЛЯТЬ, І Я ЗМОЖУ ЛЮБИТИ

 

 

 

Одного погожого ранку Оленка прокинулася від голосної суперечки батьків.:- (

Невдовзі  сердиті вигуки стихли, натомість вона почула швидкі кроки, що наближалися до дитячої кімнати, яку дівчина ділила зі старшою сестричкою Наталею. До кімнати зайшла мама: «Прокидайтеся, ледарки! Час збиратися до школи та садочка. Швидше, ви вже запізнюєтесь!» :-(

Дівчатка поволі піднялися з ліжок, і Оленка пішла до ванної. Та Наталка обігнала її  й, сміючись, зачинила двері просто в неї перед носом.:-(

Коли Оленка закінчила вмиватися і повернулася до кімнати, на неї вже чекала мама. Поспіхом натягуючи на доньку сукенку, вона буркотіла: «Могла б уже і сама вдягатися» :-(

Оленка поглянула на себе у новенькій сукні, яку сама допомагала вибирати, і від цього їй стало трішки веселіше. Дівчинка поспішила на кухню, де за столом сидів тато, пив каву і читав газету.  Батько не звернув на неї уваги. :-(

{C}-         Швидше! Чому ми завжди маємо тебе чекати? – підганяла мама. :-(

Коли Оленка приєдналася до дітей у групі, вихователька, неуважно глянувши на неї й навіть не помітивши нової сукні, запитала: «Де твоя спортивна форма? Знову мама забула дати?» :-(

На улюбленому занятті з художньої праці, вихователька запропонувала виготовити весняну квітку і показала, яку зробила сама. В Оленчиній уяві одразу виникла казкова квітка, і дівчинка старанно намагалася зробити її з паперу. «Хіба твоя квітка схожа на мою?» - запитала педагог і, зітхнувши, поклала квітку до інших.:-(

Вихователька запропонувала Оленці поскладати пазли. Дівчинка краще б погралася з ляльками, але тон «пропозиції» не допускав заперечень. :-(

Та найгірше було те, що пазли складали Марійка і Оксана, які сказали, що не хочуть грати з Оленкою, і їй довелося складати головоломку на іншому краю килима. :-(

Оленка вибрала зображення з кошенятами – її улюбленими тваринками. Але головоломка виявилася надто складно. Дівчинка складала дуже довго, міняла і перебирала елементи, підбирала кольори, але пазл так і не склався. Здавалося, вона була єдиною в групі, яка не змогла скласти картинку. :-(

Нарешті настав час повертатися додому. Прийшла мама, і вихователька розповіла їй про Оленчин день так, наче дівчинка не стояла поруч. :-(

Коли Оленка з мамою проходили повз майданчик, вихователька помахала їм на прощання, але дівчинка не звернула на це уваги і дорогою додому не промовила ні слова. :-(

 

 

 

Притча «ПЕКЛО І РАЙ»

 

Якось один іудейський мудрець звернувся до Господа з проханням показати йому Рай та Пекло.

Господь погодився і відвів мудреця до великої кімнати. Посеред неї стояв величезний казан з їжею, а навколо нього ходили й плакали голодні та нещасні люди. Люди страждали, бо не могли поїсти, хоча в руках у них були ложки. Але ручки цих ложок були дуже довгими – довшими за руки.

«Так, це справді пекло», - сказав мудрець.

Тоді Господь відвів мудреця до іншої кімнати, яка була точнісінько така, як і попередня. Посеред кімнати стояв такий самий казан з їжею, а люди, які були в кімнаті, тримали точнісінько такі самі ложки. Але ці люди були ситими, щасливими та веселими, бо годували одне одного.

«Так, це рай!» - вигукнув мудрець.

 

 

 

 

Про добру сім′ю

 

     В Китаї була сім′я, в якій більше 100 осіб жили разом мирно і дружно, без сварок і суперечок. Правитель країни позаздрив такій злагоді і спеціально приїхав дізнатися, в чому ж тут секрет.

     Старійшина всього роду довго щось писав на папері, а потім віддав його правителю. На аркуші було лише три слова: любов, терпіння, прощення. «І це все?» - здивувався правитель. «Так, - відповів старійшина, - але сто разів любов, сто разів терпіння, сто разів прощення».

Життєва розповідь

Колись люди вважали, що виховання без різки неможливе. Сама жінка в це не дуже вірила.

Проте одного разу її маленький син добряче завинив. І їй тоді здалося, що він заслуговує на покарання. Жінка наказала хлоп’яті піти й самому зірвати різку. Той пішов і довго не повертався. Нарешті він прийшов весь у сльозах і сказав: «Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш у мене кинути». Мати розплакалася, бо раптом побачила всю ситуацію очима дитини. Хлопчик, мабуть, розмірковував: «Якщо мати хоче зробити мені боляче, для цього підійде й звичайний камінь».Жінка поклала той камінець на кухонну поличку, де він лежав багато років як вічне нагадування про обіцянку, яку дала тоді жінка сама собі: «Жодного насильства!».

 

 

Запам’ятайте сім правил покарання:

·       Покарання не має шкоди здоров’ю – ні фізичному, ні психічному (воно повинно бути корисним);

·       Якщо є сумніви (карати чи не карати) – не карайте (жодних покарань «про всяк випадок»);

·       За один раз – одне покарання; навіть якщо поганих вчинків скоєно багато, карати можна суворо, але один раз за все одразу.

     Не можна карати за рахунок любові – ніколи не забирайте подарунки                       на знак покарання;

·       пам’ятайте про час правопорушення; якщо вчинок скоєно давно, краще не карайте;

·       покараний – прощений. Сторінку перегорнули, більше не згадуйте про це – не заважайте дитині починати життя спочатку;

·       покарання – але без приниження. Якщо дитина відчуває перевагу вашої сили над її слабкістю і вважатиме, що ви несправедливі, ефект від покарання буде протилежний очікуваному;

·       дитина не повинна боятися покарання.

 

Уроки метелика

 

 

     Одного разу у коконі з’явилася маленька щілина. Людина, яка випадково проходила повз, досить довгий час стояла і спостерігала, як через маленьку щілину намагається вилізти метелик. Пройшло багато часу, метелик начебто покинув свої зусилля, а щілина залишилася усе такою ж маленькою. Здавалося метелик зробив усе що міг, і що сил у нього більше не лишилося.

    Тоді людина вирішила допомогти метелику, і взявши ніж розрізала кокон. Метелик у той же час вийшов з нього, але його тільце було слабке та немічне, а крила були прозорими й ледь рухалися.

    Людина продовжувала спостерігати, очікуючи, що ось-ось крила метелика розправляться, і він полетить. Але цього не сталося!

    Решту життя метелик волочив по землі своє слабке тільце, свої не розправлені крила. Він так і не зміг літати.

    А все через те, що людина, бажаючи йому допомогти, не розуміла того, що зусилля, які необхідно докласти, щоб вийти через вузьку щілину кокона, необхідні метеликові, щоб рідина з тіла перейшла в крила й щоб він зміг літати. Життя змушувало метелика із зусиллям залишити оболонку, щоб надалі він міг рости і розвиватися.

    Іноді саме зусилля необхідне нам у житті. Якби нам було дозволено жити, не зустрічаючись із труднощами, ми були б обділені.

-       Я просив сил… А життя дало мені труднощі, щоб зробити мене сильним.

-       Я просив мудрості… А життя дало мені проблеми для вирішення.

-       Я просив багатства… А життя дало мені мозок і мускули, щоб я міг працювати.

-       Я просив можливість літати… А життя дало мені перешкоди, щоб я їх переборював.

-       Я просив любові… А життя дало мені людей, яким я міг допомогти.

-       Я просив благ… А життя дало мені можливості.

-       Я не отримав нічого з того, що просив. Але я одержав усе, що мені було потрібно.

 

 

До кого тій дитині прихилитись?

 

До кого слово мовить в самоті?

То добре, коли братик є,

а чи сестричка.

Та в багатьох родинах й їх нема.

А так же знати хочеться,

чому росте травичка,

Чому є літо, осінь і зима

А навіть, коли й є сестра

чи братик

У них сто тисяч «що»

й «чому».

Вони також хотіли б щось спитати

Чи щось сказати….Та нема кому,

Бо зайняті завжди матуся й тато

Роботою, турботою про дім.

 

І стали поступово забувати

Про тих дітей, котрі живуть у нім.

Ні-ні, вони, звичайно, люблять чадо,

Бо то ж  кровинка їхня, їх дитя.

 

Бо то ж кровинка їхня, їх дитя.

 

Вони годують, одягають радо,

Нема лиш спілкування, співчуття,

Нема коли бесідувати з сином,

Нема часу пораду дать дочці

 

 

Й несе дитя ту батьківську провину

У не змужнілій, кволій ще руці.

Ми не вчимо, як жити їм на світі,

І в страху Божому вони в нас

не ростуть.

 

А хижий світ натягує вже сіті

Й засмоктує, немов жорстокий

спрут.

 

 

 

  style=quot;sans-serifmso-bidi-font-style:normalspan style=quot;sans-serifquot;Prestige Elite Stdquot;Prestige Elite Stdnbsp; ;

Куплена година

 

 

     Батько повернувася додому з роботи.

     - Тату, таточку, нарешті ти прийшов, - кинувся йому на шию син.

     Але батько був такий стомлений, що в нього не було сили обійняти свою дитину.

    - Тату, подивися, на вулиці вже пізно і темно. Я на тебе так чекав! Я хотів запитати у тебе...

    - Запитуй, - сказав байдуже батько.

    - Я хотів запитати, скільки ти заробляєш за одну годину на своїй роботі?

    - Сину, та ти егоїст! Як можна ставити такі запитання? Це моя особиста справа!

    - Тату, я ж не спав, чекав тебе, щоб запитати. Скільки ти заробляєш за годину?

    - 50, - відповів батько. – А тепер марш у ліжко!

    Син подивився на нього великими синіми очима і попросив:

    - Тату, позич мені, будь – ласка, 30. Я тебе дуже прошу.

    Це роздратувало батька, і він накричав на сина.

    Через деякий час батько подумав: „Я стільки часу проводжу на роботі, а син уперше просить у мене гроші. Може, йому дійсно щось потрібно”.

    Тоді він прийшов у дитячу кімнату і запитав:

     - Сину, ти не спиш?

     - Ні, тату, ще не сплю.

    Батько присів біля сина на ліжку:

    - Вибач, я тут подумав, може тобі дійсно щось потрібно?.. Ось, тримай, тут рівно 30.

    - Таточку! Спасибі, тату!

    Хлопчик узяв ці гроші і підняв подушку, де вже лежало кілька зім”ятих коп”юр. Потім він узяв усі гроші, полічив і подивився на батька.

    Батько, побачивши, що в сина є гроші, розлютився:

    - У тебе ж уже є гроші, а ти просиш у мене ще?

    /spani style=i style=i style=/i/iquot;sans-serifquot;sans-serifnbsp;quot;;color:#0000CC- Тату, - перебив його син. – Я просив у тебе гроші тому, що у мене не вистачало. А тепер тут рівно 50! Можна я куплю в тебе годину твого часу? Прийди, будь-ласка, завтра раніше на годину і повечеряй із нами.

 

 

ПРИТЧА

 

 

Колись давно у Стародавньому Китаї жив розумний, але дуже пихатий мандарин. Весь день він приміряв багате вбрання, розмовляв із підданими про власний розум і згадував минулу зустріч з імператором… Минали дні, неподалік від кордону з’явився найрозумніший у світі чернець. Дізнався про це і наш мандарин. Дуже розлютився він: як можна називати якогось там ченця найрозумнішою людиною у світі!? Проте, тамуючи лють і не виказуючи своїх емоцій, мандарин запросив ченця до себе у палац. Сам же задумав обдурити його: «Я візьму у руки метелика, сховаю його за спиною і запитаю, що у мене в руках: живе чи мертве. І якщо чернець скаже, що живе, роздушу  метелика, а якщо мертве, випущу його…». І ось настав день зустрічі.

У пишній залі зібралося багато людей, усім хотілося подивитися двобій найрозумніших людей у світі. Мандарин сидів на високому троні, тримав за спиною метелика і з нетерпінням чекав приходу ченця. Аж ось двері відчинилися, і до зали ввійшов невисокий худорлявий чоловік. Він підійшов до мандарина, привітався і сказав, що готовий відповісти на будь-яке його запитання. І тоді, зло всміхаючись, мандарин запитав: «Скажи-но мені, що я тримаю у руках: живе чи мертве?». Мудрець трохи подумав, усміхнувся і відповів: «Усе у твоїх руках!». Збентежений мандарин випустив метелика з рук, і той полетів на волю, радісно тріпочучи своїми яскравими крильцями.

Отже, лише від вашого розуміння дітей (Їхніх потреб, інтересів, бажань, можливостей) залежить, якою буде взаємодія з вашими дітьми: яскравою, плідною чи навпаки.

 

 

Притча «Мудрість батьків»

Приходить до батька молода дівчина і говорить:

-       Тату, я втомилася, у мене важке життя, так багато проблем, я весь час пливу проти течії, у мене немає більше сил… Що мені робити?

Замість відповіді батько поставив на вогонь три однакових капсули з водою, в одну кинув моркву, в іншу поклав яйце, а в третю насипав зерна кави. Через деякий час він вийняв із води моркву та яйце і налив у чашку кави з третьої капсули.

-       Що змінилося?  - запитав він свою  дочку.

-       Яйце і морква зварилися, а зерна кави розчинилися у воді, - відповіла вона.

-       Ні, доню моя, це лише поверхневий погляд на речі. Подивися: тверда морква, побувавши в окропі, стала м’якою і піддатливою. Крихке і рідке яйце стало твердим. Зовні вони не змінилися, а змінили свою структуру під впливом однакових несприятливих обставин – окропу. Так і люди: сильні зовні можуть розклеїтись і стати слабкими там, де крихкі й ніжні лише тверднуть і зміцнюються…

-       А кава? – запитала дочка.

-       О! Це найцікавіше! Зерна кави повністю розчинилися в новому ворожому середовищі і змінили його – перетворили окріп на прекрасний ароматний напій. Є особливі люди, які не змінюються в силу обставин – вони змінюють самі обставини і перетворюють їх на щось нове й прекрасне, отримуючи користь і знання в такій ситуації.

 

quot;Times New Roman

mso-list:Ignorespan style=

quot;Franklin Gothic Medium Condfont-size:16.0pt;font-family:raquo;. І ось настав день зустрічі.