Кіровоград. Дитячий садок № 37 "Ластівка"

 





Календари на любой год - Календарь.Юрец.Ру

Життя після розлучення

 

Життя після розлучення

 

 

     Чи помітили ви, що слово розлучення в останні роки набуло іншого значення? Ми чуємо: «Нас розвели», «розводять», - і розуміємо: «Нас обдурили». Розлучення – це обман. Обман, бо не збулися очікування, надії, мрії, не збулося щасливе сімейне життя. Адже будь-яка людина починає сімейне життя, прагнучи до кращого, бажаючи втілити свої уявлення про сімейне благополуччя. За статистикою (страшно сказати), розпадається кожен другий шлюб. Це сумно. Хочеться, щоб розлучення стало рідкістю, а щасливі стабільні родини – приємною реальністю.

Причини розлучення

     Статистика вказує на такі причини руйнування родини:

-        матеріальні, побутові проблеми – 55%

-        пияцтво чоловіка або жінки – 39%

-        ослаблення сімейних цінностей для сучасного покоління – 27%

-        подружня зрада – 19%

-        психологічна несумісність – 17%

-        монотонність сімейного життя – 12%

-        нова любов – 11%

-        відсутність дітей – 7%

-        інше – 8%.

     В яких випадках можна розглядати розлучення як порятунок? Кожна сімейна ситуація – унікальна. Тому, виходячи з життєвого та професійного досвіду, визначимо ті ситуації, коли розлучення – як хірургічна операція за життєвими показниками: боляче, але необхідно, а після закінчення післяопераційного періоду взагалі починається нове, незвичайне життя. Таких «життєвих показників» не так уже й багато:

     1. Якщо ваш чоловік хронічний алкоголік (наркоман) і не хоче лікуватися;

     2.Якщо він є джерелом насильства (фізичного, сексуального, психологічного) і жорстокого поводження стосовно вас і дітей.

     Напевно, є ще якісь вагомі причини. Іноді люди зважуються на розлучення тому що в них просто відсутні навички спілкування: не вміють одне одного розуміти і чути, зате звинувачувати у всіх гріхах – будь-ласка.

    

А як же діти?

 

     Діти, навіть зовсім крихітні, прекрасно відчувають, наскільки емоційно благополучна навколишня атмосфера. Якщо ви намагаєтеся приховати сімейні складнощі і вигадуєте «легенду» про відсутнього батька, велика ймовірність того, що дитина одержить усе-таки й іншу інформацію. Але не від вас і цілком можливо не в тій формі, що їй підходить.

     Як діти реагують на розлучення батьків? Залежно від віку, особистісної специфіки і виховання.

    У психологічній літературі зауважують такі дитячі реакції на стрес:

          - втрата апетиту;

          - розлади травлення;

          - діатез;

          - страхи;

          - неспокійна поведінка;

          - розлади сну.

     Ще, за нашими спостереженнями, відбувається затримка мовного розвитку. Маленька дитина реагує на неадекватну поведінку батьків зміною стану здоров’я. Намагайтеся не тільки лікувати дитиною ліками (якщо це потрібно), але й дотримуватися режиму дня, спілкуватися з малюком так, щоб він відчув вашу любов – у голосі, посмішці, дотику. До року зв'язок між мамою та дитиною найбільш тісний. Для мами часто це ще і період великих фізичних перевантажень. Тому спить маля – лягайте поруч і відпоюйте. Порядок у будинку наведете, коли дитина трохи підросте.

     Якщо дитині 2 – 4 роки, можливі наступні реакції на стрес:

-        порушення сну;

-       повернення до поведінки немовляти (вікова регресія);

-       поява агресії (стосовно дітей і дорослих);

-       страхи залишатися одному. Страх може переходити в паніку: «Мене забули в дитячому садку! Ніхто до мене не прийде!»

     Що робити? По-перше розуміти, що ви можете мінімізувати прояви стресу. Не карайте дитину за те, що раптом він поводиться, як маленький. Іноді можна приєднатися до нього, адже регресія  - це форма захисту дитячої психіки. Включайте почуття гумору, але не догоджайте постійно. Ваша позиція – м’яка, спокійна, впевнена поведінка. Щоб у дитини не було фантастичних страхів («тато пішов, тому, що я поганий»), візьміть ініціативу в свої руки й розповідайте про вашу сімейну ситуацію. Якщо ви розгублені, не можете дібрати слів – потренуйтеся, щоб дитина бачила перед собою спокійну й надійну маму, а не перелякану або агресивну й безпомічну дівчинку. Обов’язково розкажіть, що тато її любить, просто в житті іноді так виходить, що дорослі люди розлучаються. Але вони продовжують любити своїх дітей. Іноді такі речі говорити мамі дуже важко, хочеться сказати, що твій тато «сякий-такий»… Ось цього робити не варто. Все одно дитина свого тата любить, а почуватися спокійною і впевненою, якщо твій тато поганий, дуже непросто.

     Якщо вашій дитині 5 – 7 років, можливі такі реакції:

-        поява агресивності, спрямованої на того, з ким дитина живе;

-       енурез;

-       різні фантазії (приємні і недуже);

-       невпевненість узагалі і стосовно майбутнього зокрема;

-       почуття провини за те, що відбулося в сімї;

-       підвищений травматизм;

-       нічні страхи і кошмари;

-       бажання покарання;

-       проблеми у спілкуванні.

     Ви допоможете і собі, й дитині, якщо зможете говорити з нею про те, що її турбує. Не відмахуйтеся й не відмовчуйтеся. У страху очі великі. Діти часто після розлучення батьків відчувають страх, що їх залишать, перестануть любити, занедужає й помре той із батьків, хто залишився. Звичайно, про це потрібно говорити. Почитайте разом із дитиною чудову книжку Артура Герднера «Дівчаткам і хлопчикам про гарну і погану поведінку».

      Прекрасно, якщо в дитини є свійська тварина. Вона може «попрацювати» домашнім психотерапевтом і допомогти впоратися зі страхами й почуттям непотрібності й самотності, які часто переживають діти такого віку в подібній ситуації.

     Якщо дитина ходить у садочок, і вам пощастило з розумним і уважним вихователями, можливо, варто попередити їх про те, що у вас зараз складна сімейна ситуація, і попросити бути уважним до поведінки дитини. Ще раз нагадую: кожна ситуація – унікальна. Іноді саме вихователь може бути гарною підтримкою для дитини.

 

Молодші школярі

     У цьому віці діти розуміють, що батьки розлучаються, коли не хочуть або не можуть жити разом. Як організм дитини реагує на стрес:

     - скарги на болі (частіше болить живіт чи голова):

     - погані сни, кошмари;

     - відчуття, що залишили, образа на батьків;

     - фантазії про те, що батьки помиряться і будуть жити разом;

     - проблема у спілкуванні: уникає дружби;

     - енурез, проблеми із засипанням і пробудженням;

     - плаксивість, тривожність.

     Є чудова книжка, перекладена з німецької мови, - «Тато тепер живе на Генріхштрасе». Історія про хлопчика Бертне, батьки якого розлучилися. Можна прочитати її разом з дитиною, поговорити про її почуття. Розділена з кимсь проблема – уже половина проблеми. Не перетворюйте розлучення на «кістяк у шафі». Відповідайте на запитання дитини, не відмовчуйтеся.

 

Підлітки

      Про складності підліткового віку знають усі. Зрозуміло, що реакція підлітка на розлучення може бути більш яскравою. Підлітки – категоричні. Можна очікувати грубої або, навпаки, ангельської поведінки. Вони намагаються маніпулювати батьками, причому, обома одразу. Зухвала поведінка, прогули, зниження успішності, депресія… Втім, усе це можливо й без розлучення батьків. Такий вік. Відпускати підлітка «на волю» - небезпечно, тримати «під ковпаком» - неможливо. Потрібно знайти золоту середину, а головне не втратити з дитиною контакт. Спортивні секції, творчість, гуртки, свійська тварина – добре все, що заповнює життя підлітка позитивними емоціями, новими враженнями й допомагає розвиватися, а не деградувати. Домовлятися з підлітком – часом велике мистецтво, що вимагає не тільки уваги й терпіння, а й витрат здоров’я. Але що робити? І складний підлітковий вік років до 20 закінчується. Головне, не піддаватися підлітковій нетерпимості і, борони Боже, звинувачувати дитину: «Ти такий, як твій батько (твоя мати)». Іноді дуже хочеться, але ж ви батька (матір) для своєї дитини  вибирали самі, так чому ж її тепер звинувачувати?

      Отже, підіб’ємо підсумки. Розлучення – річ непроста й неоднозначна. Знати, що очікує вашу дитину, потрібно, щоб уникнути помилок. Розлучення – це катастрофа. Вдалим і щасливим може бути другий чи третій шлюб, якщо людина навчиться не робити тих самих помилок. Для того, щоб пережити наслідки стресу, потрібно озброїтися знаннями, а головне – дуже хотіти бути щасливим і самому собі допомогти. І справами, і вчинками, й думками про хороше.