Підготуйте дитину до дитячого садка

Ви вирішили віддати свою дитину до дошкільного закладу або в групу раннього віку. Утім, постає запитання: як сприйме дитина те, що мама, яка була завжди поруч, тепер з'являтиметься лише ввечері, а замість неї потрібно бути з вихователем та ще з десятком інших хлопчиків та дівчаток, кожен з яких також вимагає уваги. Отже, відбувається адаптація, і що це таке? 

АДАПТАЦІЯ. ЯК ЇЇ ПОЛЕГШИТИ

Дитина вперше приходить до дитячого садка. Вона потрапляє у колектив однолітків і, можливо, вперше відчуває себе відірваною від рідних їй людей. Ось коли починають виникати проблеми, і фізичні, і духовні. Тож поговоримо про них.

Як слід поводитися, якщо дитина не хоче нічого робити?

У перші дні потрібно пропонувати дитині допомогу і надавати її, коли це потрібно. Якщо вона не вміє або не хо­че, наприклад, самостійно одягатися, розкажіть, що у дитячому садку заведе­но вдягатися без сторонньої допомоги.

Пам’ятайте: дитині, особливо мо­лодшому дошкільнику, треба регулярно повторювати послідовність операцій у різних видах діяльності. Здебільшого на­вчання дитини має кращий результат, коли разом з нею вчиться дорослий.

Що ще можна порадити вихова­телеві?

Досягніть гарних стосунків із дити­ною за будь-яких умов. Пам’ятайте, що багато в чому залежить характер адап­тації саме від цього. Діти третього-четвертого року життя граються «поряд», а не «разом». Поки що дорослий потрібен дитині більше, ніж одноліток (стосунки з однолітками будуть набагато важ­ливішими для дітей п’яти-шести років). Якщо вихователь дитині сподобається, то зникне багато проблем, пов’язаних із приходом до дитячого садка.

Для дітей старшого віку мають вели­ке значення способи входження їх у ро­льову структуру групи. Важливо, щоб вихователь допоміг дитині не тільки по­знайомитися з усіма дітьми групи, а й організував такі види спільної діяль­ності, які допомогли б новенькому відчу­ти себе своїм серед однолітків.

Існує ряд додаткових засобів, які сприяють створенню атмосфери психо­логічного комфорту, зняттю напруги і почуття страху.

Наприклад, у приміщенні групи мож­на поставити запис легкої класичної му­зики. Музика повинна звучати дуже ти­хо, не домінувати.

Які загальні організаційні реко­мендації?

Як ми вже говорили, найважливіше — забезпечити атмосферу психічного комфорту і емоційного благополуччя. А для забезпечення фізичного комфорту в групі має бути тихо, тепло, ясно і чисто. Потрібно ретельно дотримуватися всіх гігієнічних норм і вимог. Щодня прово­дити вологе прибирання і провітрюван­ня у відсутності дітей. Але стережіться протягів!

Для знезараження повітря можна користуватися бактерицидною лампою. Однак краще зарекомендувала себе ароматизація приміщень ефірними оліями як екологічно прийнятна альтер­натива ультрафіолетового опромінення, особливо якщо у приміщенні є рослини або тварини (рибки, пташки, хом’ячки).

У період адаптації можна використа­ти ефірні олії з бергамоту, ладану, м’яти, сандала, які мають знезаражу­вальні і заспокійливі властивості.

Так, бергамотова олія має здатність позбавляти стресів, а також свіжий за­пах. Можна використати ефірну олію з герані — вона очищає і гармонізує повітря. Олія з коріандру має приємний аромат, сприяє розслабленню і знімає біль. Ефірні олії з мімози і лаванди за­спокоюють і розслабляють.

Температурний режим у період адаптації підтримується  на рівні +22 +23 °С. Максимум: +24 °С. Не треба забувати, що температура тіла малень­кої дитини нормалізується набагато складніше (тобто тримається на рівні 36,6 °С) при перегріванні, ніж при охоло­дженні.

Температура повітря вимірюється спиртовим термометром, прикріпленим до стіни на висоті 70—80 см від підлоги, тобто на висоті дитячого зросту.

Одяг дітей має бути легким і про­сторим. Потрібно наполягати на тому, щоб батьки приносили на зміну бавов­няний одяг. Одяг і взуття з натуральних волокон є екологічно чистим. У ньому тіло дихає, так можна уникнути пе­регрівання або переохолодження.

При організації сну потрібно стежи­ти за тим, щоб повітря і постільна білиз­на були чистими і теплими. Знаючи, що навіть при нормальній здатності ор­ганізму пристосовуватися, можуть вини­кати проблеми при засинанні. Тоді зверніть особливу увагу на організацію сну. Можна використати заспокійливі фіточаї, які даються дітям перед обідом, а також провести аромотерапію седа­тивними ефірними оліями.

Які ліки можна використати для полегшення адаптації?

1. Для підтримки і регуляції мета­болізму використовують липоєву кисло­ту і пантотенат кальцію.

2. Продигіозан — індуктор власного інтерферону (по 0,5 мл інгаляції в ніс 1 раз через кожні 3 дні, всього 4 інга­ляції).

3. Полівітаміни, що містять мікрое­лемент залізо (ундевіт, ревіт, комплевіт, юнікап, олеговіт, мінервіт та інші).

4. Амінокислотні препарати.

Легкі адаптогени сприяють мобі­лізації захисних сил організму і вироб­ленню пристосувальних реакцій.

Фізіотерапію у період адаптації про­водити не рекомендується.

Вакцинація

Протягом усього адаптаційного періоду щеплення дітям робити не мож­на. У разі доброго протікання адаптації щеплення можна починати робити не раніше, ніж через місяць після надход­ження в ДЗО.

Профілактичні огляди

Під час адаптації профогляди педіат­ром, стоматологом та іншими фахівцями проводити не рекомендується без суво­рих медичних розпоряджень. Не варто брати кров для аналізу, проводити функціональну пробу та інші процедури, які травмують дитячу психіку. Та й уза­галі, будь-які дослідження — і медичні, і педагогічні — в цей період будуть непра­вильними і не відобразять картину ре­альних можливостей дитини. Ні в якому разі не можна оцінювати дитину за дани­ми періоду адаптації.

За зміною ваги дитини можна виз­начити стадії адаптації. Щоб не травму­вати дитину, варто зважувати її у при­сутності батьків рано вранці, або перед тим, як її заберуть додому.

Фітотерапія

Призначаються лікарські рослини, що мають адаптогенні властивості і впливають на обмін речовин, або полівітамінні препарати. Шипшина — це та лікарська росли­на, яка оптимально поєднує у собі всі ці властивості. Вона містить велику кількість полісахаридів, які підтримують імунітет, відновлює енергетичний статус клітини.

Відвар дають разом із плодами (20 г шипшини на 500 мл гарячої води, насто­юють &-12 годин в термосі або в термо­статі, а потім протирають через сито).

Консервована з цукром чорна смо­родина, обліпиха, горобина також ма­ють адаптогенні властивості. Сильні адаптогени — такі, як настій женьшеню, елеутерококу, золотого кореня, — дітям давати не рекомендується (їх признача­ють лише дорослим після 45—50 років і тільки в холодний час року).

Масаж

За наявності певного свідчення, проводять легкий поверхневий масаж, використовуючи прийоми погладжуван­ня, поверхневого розтирання, струшу­вання. Руки масажиста повинні рухатися від центру до периферії, що сприяє більшому розслабленню.

Такий поверхневий масаж сприяє зменшенню напруження м’язів (тонусу), нормалізації загального стану, знімає спазм периферійних судин.

Лікувальна (корекційна) фізкультура — ЛФК

ЛФК може проводитися у групі дітей, які потребують цього навіть у період адаптації. Треба стежити за тим, щоб дитина знаходилася у спокійному стані, не була у напруженні. Це досягається м’якою, доброзичливою манерою спілку­вання медсестри ЛФК з дітьми.

ЛФК проводиться за вказівкою лікаря.

Санація вогнищ інфекції

Виявлення і санація вогнищ інфекції повинні проводитися протягом усього року. Однак у період адаптації не треба здійснювати процедур, які травмують дитину: промивання мигдалин і їх зма­зування.

Дітям, що не уміють полоскати гор­ло, можна провести зрошування мигда­лин теплою підсоленою кип’яченою во­дою, настоями трав, розчином фура- циліну. Однак це потрібно робити лише в тому випадку, якщо дитині добре знайома ця процедура.

Для полоскання використовуються відвари шавлії, ромашки, звіробою, ка­лендули, розчин фурациліну та інші.

Харчування

У період адаптації у їжі дитини по­винна бути достатня кількість вітамінів, ферментів, біологічно активних речовин, які найкраще зберігаються у сирих про­дуктах. Сирі фрукти і овочі, натуральні соки, кисломолочні продукти з біодо-бавками — найоптимальніші продукти для підтримки здоров’я.

Використовуйте продукти, які містять залізо (гречана каша, яблука). Протягом дня варто кілька разів пропо­нувати дитині тепле питво.

Знаючи, що у період адаптації апе­тит знижений, не треба примушувати дитину їсти, доїдати все до кінця. Ди­тині молодшого віку можна запропону­вати допомогти, якщо у неї ще недо­статньо сформована навичка са­мостійної їжі. Старших дітей потрібно переконати хоча б скуштувати їжу.

Маленькі діти надають перевагу монопродуктам, тож не примушуйте їх їсти салати. Все, що робиться із застосуван­ням сили, з примусу, може несприятли­во позначитися на апетиті дитини і закріпитися у вигляді стійкого небажан­ня їсти в садку.

Критерії адаптації

Лікарі розрізняють три ступені адаптації: легкий, середній і важ­кий. Головними показниками є строки нормалізації поведінки, частота і тривалість гострих захворювань, прояву невротичних реакцій.

Легкий ступінь адаптації

За легкої адаптації впродовж місяця у дитини нормалізується по­ведінка за всіма переліченими показниками. Малюк починає спокійно чи радісно ставитися до дитячої групи. Настрій бадьорий, проявляє зацікавленість довколишнім, у поєднанні з незначним ранковим плачем. Апетит погіршується, проте не дуже і на кінець першого тижня досягає звичайного рівня, сон поновлюється протягом 10—15 днів.

Стосунки з близькими людьми за легкої адаптації у дитини не порушуються, малюк піддається ритуалам прощання, швидко відволікається, його цікавлять й інші дорослі, він доволі активний, але не збуджений. Ставлення до дітей може бути як індиферентним, так і зацікавленим. Інтерес до навколишнього поновлюється впродовж 2-3 тижнів за участі дорослого.

Мова загальмовується, але дитина відгукується і виконує певні про­хання чи вказівки дорослого. До кінця першого місяця поновлюється активне мовлення.

Зниження захисних сил організму значно не виражено і до кінця 2-3 тижня відновлюється. Захворювання не більше разу, тривалістю не більше десяти днів, без ускладнень. Ознак невротичних реакцій і змін у діяльності вегетативної нервової системи не простежується.

Середній ступінь адаптації

Під час адаптації середнього ступеня порушення в поведінці і загаль­ному стані дитини виражені виразніше і триваліше. Сон нормалізується лише через 20—40 днів, якість сну теж незадовільна. Апетит понов­люється в такі самі строки. Настрій нестійкий впродовж всього місяця, значно знижується активність: малюк стає плаксивим, малорухливим, не намагається досліджувати нове оточення, не використовує набутих раніше побутових навичок. Мова або не використовується, або мовленнє­ва активність знижується. У грі дитина також не застосовує набутих на­вичок, гра ситуативна. Всі ці зміни тримаються протягом 5—6 тижнів.

Ставлення дитини до близьких — емоційно-збуджене (плач, крик під час розлучення). Ставлення до дорослих вибіркове. Ставлення до дітей, як правило, байдуже, проте може бути й зацікавленим.

Захворюваність — до двох разів, терміном не більше 12 днів, без ускладнень. Вага не змінюється або дещо знижується. З’являються Ознаки невротичних реакцій: вибірковість у ставленні до дорослих і однолітків, спілкування лише за певних умов. Яскраво виражені зміни н діяльності вегетативної нервової системи: це можуть бути функціо­нальні порушення випорожнень (травлення) блідість, пітливість, «тіні» під очима, «палаючі» щоки, можуть посилюватися прояви ексудативного діатезу. Особливо яскраво вони виражені перед початком захворювання, яке зазвичай має перебіг у формі гострої респіраторної інфекції.

Важкий ступінь адаптації

Особливу тривогу викликає стан важкої адаптації. Дитина починає тривалий час і важко хворіти, одне захворювання майже без перерви змінює інше, захисні сили організму підірвані і вже не виконують своєї ролі — не запобігають численним інфекційним захворюванням, з якими пості йно доводиться стикатися малюку. Це несприятливо позначається На його фізичному і психічному розвиткові.

Інша форма перебігу важкої адаптації: неадекватна поведінка дитини настільки виражена, що межує з невротичним станом. Дитина погано засинає, сон короткий, скрикує, плаче уві сні, прокидається зі слізьми. Сон чутливий, короткий. Апетит погіршується сильно і надовго, у ди­нній може виникнути стійка відмова від їжі або невротична блювота за спроби її нагодувати, можуть виникати функціональні порушення випорожнень, безконтрольні випорожнення.

Під час періоду неспання дитина пригнічена, не цікавиться оточен­ням. Ставлення до дітей відчужене, однолітків уникає або проявляє агресію. Ставлення до близьких емоційно-збуджене, позбавлене практичної взаємодії. Не реагує на запрошення взяти участь у будь-чому. Мовою не користується або простежується затримка мовленнєвого розвитку на значний період. Немає настрою, дитина тривалий час плаче, напружено стискає у кулачку носову хустинку чи домашню іграшку. Нам, дорослим, важко усвідомити ступінь її страждань.

Дитина, яка бурхливо виражає свій протест проти нових умов криком, голосним плачем, вередуванням, чіпляється за маму, падає и сльозах на підлогу, незручна і бентежлива для батьків і вихователів, проте викликає менше хвилювань у дитячих психологів і психіатрів, ніж дитина, яка ціпеніє, стає байдужою до того, що з нею відбувається, до їжі, мокрих штанців, навіть холоду. Така апатія є типовим проявом дитячої депресії. Страждає загальний стан організму: простежується втрата ваги, немає захисту від інфекцій, можуть з’являтися ознаки нейродерміту абощо. Покращення стану відбувається вкрай повільно, впродовж кількох місяців.

Крім того, важкий ступінь адаптації може проявлятися в таких варіантах:

• нервово-психічний розвиток відстає на 1-2 квартали, респіраторні захворювання — понад трьох разів, тривалістю більше 10 днів, дитина не росте і не додає у вазі протягом 1-2 кварталів.

• діти старше трьох років, які часто хворіють, з сімей, для яких ха­рактерна гіперопіка, де дитина займає центральне місце, поведінкові реакції нормалізуються близько 3-4 місяця перебування в дитячо­му садку, нервово-психічний розвиток затримується на 2-3 квартали (від вихідного), загальмовують ріст і додання у вазі.

Невротичні реакції: блювота, пристрасть до особистих речей, наяв­ність страхів, некерована поведінка, прагнення сховатися від дорослих, істеричні реакції, тремор підборіддя, пальчиків.

Вплив батьків на виховання дитини

А. Макаренка, полягає в тому, що він не вимагає ніяких доказів, приймається нею як безсумнівна гідність старшого, як його сила і цінність. Авторитет (лат. autoritas — влада) реалізує себе у впливі особи, життєвому досвіді, заснованому на знаннях, моральних чеснотах.

    Переваги авторитетних для дитини батьків ґрунтуються на їхніх знаннях, уміннях, досвіді, зрілості, а не на зверхності або поблажливості. Справжній батьківський авторитет виростає на любові до дітей. Будучи оточеною цією любов´ю, дитина відчуває довіру, повагу авторитетного дорослого, потребу в спілкуванні з ним; живе з упевненістю, що він завжди за необхідності опікатиме і захищатиме її. Батьківська любов супроводжує людину все життя, вона є джерелом і гарантом її емоційної рівноваги і духовного здоров´я.
    Кожна сім´я унікальна щодо організації свого життєвого простору, розподілу обов´язків, культури спілкування, виховання дітей. У цьому багатоманітті психологи (Лариса Абрамян, Росія) виокремлюють такі типи взаємодії батьків і дітей:
    1. Любов—пристрасть. Такі стосунки характеризують ставлення батьків до своєї дитини як до найдосконалішої істоти, прагнення бути поруч із нею, некритичне оцінювання її поведінки. У зв´язку з цим часто виникають труднощі щодо узгодження бажань дитини і вимог до неї.
    2. Любов—гармонія. Якісними ознаками таких стосунків є віра батьків у можливості, перспективи своєї дитини, підтримка її захоплень, сприяння розвитку її здібностей, тактовна участь у її справах. Водночас батьки ставляться до дитини цілком тверезо, бачать її недоліки, допомагають долати їх, зосереджуватися на проблемах саморозвитку і самореалізації. Усе це створює дитині атмосферу психологічного комфорту, відкриває можливості для виявлення її ініціативи, сприяє їй в об´єктивній самооцінці.
    3. Любов—марнославство. Вражені марнославством батьки проявляють непомірні амбіції щодо можливостей, перспектив своєї дитини, часто ставлять перед нею непосильні завдання, незважаючи на вікові та індивідуальні особливості і можливості, форсують її працездатність, розвиток здібностей. За непідтвердженості своїх сподівань розчаровуються в дитині, створюючи відповідний психологічний тип стосунків, який нерідко травмує дитину на все життя.
    4. Любов—конфлікт. Таким взаєминам батьків і дітей властиві спалахи й охолодження любові, істеричність. Ініціюють їх переважно одинокі матері. Як правило, вони травмують, руйнують психіку дитини, зумовлюють різкі перепади її емоційного стану, нестриманість, вразливість до несприятливих зовнішніх впливів.
    Авторитет, у тому числі й батьківський, формується й існує для дитини поза її суб´єктивною волею. Він є незалежною від інтелектуальних процесів, часто неусвідомленою оцінкою своїх батьків. Психологічний механізм цієї оцінки є дуже складним, підвладним багатьом чинникам. Спрощено його можна уявити як процес усвідомлення дитиною значущості батьків у її житті, їхньої високої людської, іноді ділової репутації, життєвої надійності, доброти, готовності завжди й у всьому бути поруч. Щоб не думали і не стверджували на цю тему батьки, про їх авторитетність в очах дитини можна судити на підставі її ставлення до батьківських слів, поведінки, вчинків. Справжнього авторитету неможливо підмінити нічим, хоч нерідко педагогічно неграмотні, морально нерозвинені, байдужі до своїх дітей батьки нав´язують форми взаємодії, які свідчать про імітацію, підміну авторитету. Найпоширенішими, за спостереженнями А. Макаренка, є такі типи підміни батьківського авторитету:
   — авторитет придушення. Основою його є боязнь дитини своїх батьків, причиною якої є покарання за будь-яку провину, що сковує, паралізує її волю, породжує невпевненість, занижує самооцінку. Цей вид батьківського псевдоавторитету А. Макаренко вважав найнебезпечнішим;
   — авторитет відстані. Сутністю його є намагання батьків бути якомога далі від дітей, менше спілкуватися з ними, уникати виявів ніжності, любові, уваги. Головне для них — зовнішні вияви поваги з боку дітей (звертання до батьків на "Ви”, тон розмови тощо);
   — авторитет чванства. Намагаючись компенсувати відсутність справжнього авторитету, батьки постійно хизуються перед дітьми своїми "заслугами”, розраховуючи на їх повагу до себе. Будучи переконаними у своїй правоті, вони не припускають, що їхні рішення та оцінки можуть бути піддані сумніву, обговоренню. Традиційним для них є твердження: "Я краще знаю, що тобі потрібно!”;
   — авторитет педантизму. Основою його є тотальний контроль за поведінкою дітей, організація їх на педантичне виконання всіх вимог і обов´язків, суворе дотримання режиму;
   — авторитет резонерства (франц. raisonneur — людина, яка повчає). Схильні до резонерства батьки постійно повчають своїх дітей, перетворюючи спілкування з ними на тривалі й нудні нотації, що часто збуджує у дітей внутрішній спротив;
   — авторитет любові. Не маючи справжнього авторитету, батьки вимагають від дитини слухняності як доказу своєї любові, спекулюють на їхніх почуттях ("Якщо любиш маму, то ...”). Самі вони теж наголошують на своїй любові, вимагаючи від дитини слухняності ("Якщо хочеш, щоб я тебе любила, то ...”);
   — авторитет підкупу. Вимагаючи бажаної поведінки дитини, батьки обіцяють їй за те різноманітні матеріальні блага, поступки тощо. Така практика є особливо цинічною, аморальною;
   — авторитет доброти. Такій моделі взаємодії властиві намагання батьків наголошувати на своєму винятково доброму ставленні до дитини, у всьому потакати їй, що породжує відчуття вседозволеності. Як правило, так діє один із дорослих, намагаючись вигідно постати в очах дитини, на відміну від іншого;
   — авторитет дружби. Рівноправне спілкування, своєрідне панібратство, часто породжує грубощі в спілкуванні, зневажливе ставлення дітей до батьків, а також інших дорослих. Усе це не має нічого спільного із щирим ставленням, справжньою дружбою, взаємоповагою батьків і дітей.
    Батьки, які по-справжньому люблять дітей, усвідомлюють свою місію, намагаються здобути визнання в очах дитини своєю мудрістю, людськими чеснотами, зацікавленим, добрим, обґрунтовано вимогливим ставленням до неї, до себе, інших людей. Важливо, щоб дитина, спостерігаючи за своїми батьками, сама високо оцінила їх, виявила прагнення бути подібною на них.

АДАПТАЦІЯ. ЯК ЇЇ ПОЛЕГШИТИ

Дитина вперше приходить до дитячого садка. Вона потрапляє у колектив однолітків і, можливо, вперше відчуває себе відірваною від рідних їй людей. Ось коли починають виникати проблеми, і фізичні, і духовні. Тож поговоримо про них.

Підготуйте дитину до дитячого садка.

   Ви вирішили віддати свою дитину до дошкільного закладу або в групу раннього віку. Утім, постає запитання: як сприйме дитина те, що мама, яка була завжди поруч, тепер з'являтиметься лише ввечері, а замість неї потрібно бути з вихователем та ще з десятком інших хлопчиків та дівчаток, кожен з яких також вимагає уваги. Отже, відбувається адаптація, і що це таке?
    Адаптація — це пристосування організму до нових обставин, а для дитини дошкільний заклад саме і є новим, ще невідомим простором, з новим оточенням, новими взаєминами. Адаптація включає широкий спектр індивідуальних реакцій, характер яких залежить від психофізіологічних і особистісних особливостей дитини, від сімейного ставлення, від умов перебування в дошкільному закладі.    І тому кожна дитина звикає до дошкільного закладу по-своєму. Діти 2—3-х років відчувають страх перед незнайомими людьми і новими ситуаціями спілкування. Саме ці страхи і є однією з причин важкої адаптації дитини в групі. Відповідно дитина отримує стрес, і це призводить до того, що вона стає збудливою, плаксивою, частіше хворіє, позаяк це негативно впливає на захисні сили дитячого організму.
   Для емоційно нерозвинутих дітей адаптація, навпаки, відбувається легше — у них нема сформованої прихильності до матері. Що більше розвинутий емоційний зв'язок з мамою, тим важче відбуватиметься адаптація. На жаль, не всі діти можуть витримати проблеми адаптації, і це може призвести до розвитку неврозу у дитини. Якщо протягом року дитина не адаптувалася до дошкільного закладу, то це є сигналом для батьків. Отже, потрібно звернутися до фахівців. Вельми важко звикають до дошкільного закладу єдині в сім’ї діти, особливо, ті, якими дуже опікуються, залежні від мами, ті, які звикли до постійної уваги, невпевнені в собі.
   Гірше від усіх почуваються в дошкільному навчальному закладі діти з флегматичним темпераментом. Вони не встигають за темпом життя дошкільного закладу; не можуть швидко одягатися, збиратися на прогулянку, їсти. А якщо вихователь не розуміє проблем такої дитини і починає заставляти дитину щось робити скоріше, то стрес виявляється ще сильніше. У результаті дитина стає заторможеною і в'ялою, безучасною.
   Якщо ви помітили, що у вашої дитини є проблеми з адаптацією, зверніться до вихователя якомога раніше і запитайте, як краще допомогти дитині подолати цей адаптаційний період. Запропонуйте вихователю звернути на дитину більше уваги. Фактором, який ускладнює процес адаптації, можуть бути і конфлікти в сім’ї, не спілкування батьків. Діти з таких сімей ведуть себе невпевнено, нерішуче, багато хвилюються. Якщо у дитини нервове захворювання, то віддавати її до дошкільного закладу потрібно не раніше від 3 років — дівчинку і 3,5 року — хлопчика.
   Якщо єдина дитина в сім'ї часто хворіє, має страхи, то її входження в групу має бути поступовим. Спочатку її потрібно привести в дитсадок, ознайомити з груповою кімнатою, вихователем, дітьми; розглянути іграшки, викликати зацікавленість до довкілля; повернутися додому. Далі кілька днів можна приводити дитину у заклад і забирати до денного сну. Залежно від поведінки дитини час перебування можна збільшувати. Удома потрібно більше гратися з дитиною в рухливі, емоційні ігри, щоб дитина в закладі не почувала себе скутою, напружено, і якщо не розрядити цю напругу, вона може стати причиною розвитку неврозу.
   Саме ви. батьки, маєте пам'ятати і знати, що від сформованості навичок адаптованої поведінки та самообслуговування залежить успішність перебування дитини у дошкільному закладі. Дитині легше буде адаптуватися в колективі, якщо вона знатиме не лише імена вихователів, але познайомиться з однією чи кількома дітьми з групи ще до приходу в групу. Маленька дитина має знати, в яких випадках їй варто звертатися за допомогою до дорослого. Усі ці знання дитина може здобути, спостерігаючи за іншими дітьми під час прогулянок, а також удома, у рольових іграх з батьками.
   Велике значення мають розповіді батьків про дошкільний заклад. Не можна залякувати дитину тим, що в групі щось буде не так. Так само не можна і обіцяти дитині «райського» життя в дошкільному закладі. І те, і інше однаковою мірою погано. Бо такі розповіді не відповідають дійсності, з якою дитина стикнеться в дошкільній установі. Поступово, ще до вступу до дитячого садка, дитину варто привчити до щоденних водних процедур. У період адаптації не потрібно починати загартування, а ось теплі ванночки щовечора допоможуть розслабитися та знімуть нервову напругу. Легенький масаж після ванни заспокоїть дитину перед сном.
   Тривале перебування на свіжому повітрі та достатній час для самостійної рухової діяльності сприятимуть нормалізації нервово-психічного стану дитини. Батьки мають пам'ятати, що щеплення потрібно зробити заздалегідь, не пізніше, ніж за місяць до вступу дитини до дошкільного закладу.
   Отже, лише у співпраці батьків і педагогів закладу можна полегшити період адаптації для дитини.

ДИТИНА ЙДЕ В ШКОЛУ

Дитина йде в школу …. А чи готова вона?

Як сказав мудрий чоловік, учень, який навчається без бажання, схожий на птаха без крил. Від того, якими будуть перші дні вашого маленького синочка чи донечки, настільки добре вони себе будуть почувати в школі, залежить багато що в їх майбутньому житті.

Як визначити, чи готова ваша дитина до цього найважливішого етапу навчання, чи все можливе ви зробили, щоб вступ до нього пройшов спокійно? Зверніть увагу на свою дитину, постарайтеся проаналізувати її вчинки і слова.

Готовність до школи ділиться на два важливі параметри – відповідний віку інтелект і особистісний рівень розвитку. Однак все по порядку.
Наскільки грамотно і чітко вміє говорити дитина? Чи правильно вона формулює думки? Чи здатна будувати складні речення зі словами «тому що», «коли», «якщо» тощо? Зверніть увагу на темп мовлення дитини, чи здатна вона говорити голосно або тихо, залежно від ситуації. Якщо в її словниковому запасі не менш 3000 слів, проблем з навчанням бути не повинно.

Зазначимо, що вміння читати і писати не є обов’язковим, тим не менш, це допоможе вашому чаду адаптуватися в класі швидше.

Чудова можливість тренування пам’яті та уваги – попросити переказати щойно прочитану книжку, переглянутий мультфільм, описати картинку або вид за вікном. Читаючи цікаву книгу дитині, відволічіться в середині розповіді, і запропонуйте пограти в іграшки. Якщо логічне мислення дитини дозріло, вона обов’язково зацікавиться продовженням розповіді.

Колись достатньо було зробити дитині розвиваючий килимок і купити кілька брязкалець, але дошкільнику потрібна більша кількість матеріалу для розвитку – пластилін, фарби, папір, рольовий конструктор. Якщо ваша дитина вміє і любить малювати, вирізати красиві паперові фігурки, займатися ліпленням і т.д. – це вірна ознака здатності висидіти і урок в школі.

Особистісна підготовка – не менш важливий пункт. Чи зможе ваша дитина подбати про себе сама протягом навчального дня? Навчили ви її стежити за своїм одягом, взуттям? Чи не викличе її поведінка глузування у інших дітей, наприклад, якщо вона вважає, що цілком нормально – колупатися в носі, або неапетитно чавкати під час їжі? Також зверніть увагу на те, як дитина спілкується з іншими дітьми в саду, або у дворі, чи здатна вона знайти контакт зі своїми однолітками . І найголовніше, чи хоче вона сама йти до школи, чи готова дізнаватися нове? Поговоріть зі своїм чадом, поясніть, для чого потрібна школа, скільки нових друзів там можна знайти, цікавих і важливих речей дізнатися.

Якщо по якимось пунктам ваша дитина трохи відстає – це не привід засмучуватися, прийміть заходів заздалегідь, і, можливо, вам вдасться вирівняти ситуацію. Займайтеся з дитиною вдома, і обов’язково відведіть її на який-небудь гурток, де вона зможе спілкуватися з незнайомими дітлахами. Ейдетика або система Монтессорі – вирішувати вам, головне щоб дитині було цікаво!