Організація та методика проведення рухливих ігор

З дітьми дошкільного віку проводять три види рухливих ігор: сюжетні ігри, ігрові вправи (несюжетні ігри) та ігри з елементами спорту (городки, настільний теніс, бадмінтон, баскетбол, футбол, хокей).

В основу сюжетних рухливих ігор покладено життєвий досвід дитини, її уявлення про навколишній світ (дії людей, тварин, птахів). Наприклад, з оповідей дорослих, телепередач, спостережень за навколишнім життям діти дізнаються про поведінку тварин і птахів (як стрибає зайчик, як він ховається від лисички, як дзьобає зернятко горобчик), а потім під час гри відтворюють рухи, характерні для того чи іншого образу.

Рухи, які виконують діти під час гри, тісно пов'язані з її сюжетом. Наприклад, зайці стрибають у лісі, а мисливці полюють на них; бджілки літають, сідають на квіточки, збирають мед. Більшість сюжетних ігор – колективні, і дитина привчається в них погоджувати свої дії з діями інших гравців, не вередувати, діяти організовано, як вимагають правила.

Для ігрових вправ (несюжетних ігор) характерна конкретність рухових завдань відповідно до вікових особливостей і фізичної підготовки дітей. Якщо в сюжетних іграх основну увагу гравців спрямовують на створення образів, досягнення певної мети і точне виконання правил, що часто призводить до ігнорування чіткості у виконанні рухів, то під час ігрових вправ дошкільнята повинні бездоганно виконувати основні рухи (влучити м'ячем у ціль, підлізти під мотузку, не доторкнувшись до неї, та ін.). Такі вправи застосовують здебільшого для вдосконалення в дітей певних рухів. Дозування вправ в цих іграх, на відміну від сюжетних ігор, визначають конкретніше, що також є однією з їхніх позитивних сторін.

З несюжетних ігор у старших дошкільників дуже популярні ігри з використанням різних предметів: кеглі, кільцекид, більбоке, школа м'яча та ін. Рухові завдання в цих іграх конкретні: влучити кулькою в кеглю, накинути кільце на палицю та ін. їх часто проводять у вигляді змагань між окремими дітьми або підгрупами (дві, три, чотири пари). Правила цих ігор вказують на порядок розташування предметів для гри, як їх використовувати, черговість дій гравців та ін. Ці ігри можуть проводитися як забави під час прогулянок, у дні здоров'я, на фізкультурному святі, коли діти виявляють свої вміння, спритність, швидкість у виконанні різноманітних рухових завдань.

Оскільки ігрові вправи та сюжетні ігри застосовують в усіх вікових групах, то організація і методика їх проведення мають багато спільного.

Досвід показує, що оптимальні умови для досягнення позитивних результатів у розвитку рухів дошкільнят створюються при поєднанні конкретних рухових завдань у формі ігрових вправ, які спрямовано здебільшого на чіткіше виконання певних рухових дій та сюжетних ігор, у процесі яких рухи, засвоєні дітьми раніше, вдосконалюються в різних умовах.

Проведення ігор з елементами спорту вимагає чіткого пояснення правил, які обумовлюють процес змагань між окремими дітьми або командами. Обов'язковим є оволодіння кожною дитиною руховими навичками (технікою рухів), які визначають результат змагань.

За ступенем фізичного навантаження ігри бувають великої, середньої і малої рухливості.

До ігор великої рухливості відносять ті, зміст яких становлять інтенсивні рухи: стрибки, біг у поєднанні з метанням, подоланням перешкод (пролізання в обруч, перестрибування через кубики та ін.).

Ігри середньої рухливості передбачають активну участь в них дітей. Характер рухової діяльності учасників гри відносно спокійний (метання предметів у ціль, ходьба в поєднанні з іншими рухами: підлізання під дугу, переступання через предмети тощо).

Під час ігор малої рухливості не всі діти виконують рухи одночасно. Іноді активно рухається лише частина з них, інші перебувають у статичному положенні і спостерігають за діями тих, хто грає, рухи, які становлять зміст гри, виконуються у повільному темпі.

Більшість рухливих ігор доступні й корисні дітям різних вікових груп. Перед тим як вибрати гру, треба визначити мету, врахувати вікові можливості дітей, їхні інтереси та фізичну підготовленість, місце і час проведення, а також погодні умови. Якщо вихователь, наприклад, ставить завдання вдосконалювати у дітей вміння метати м'яч у ціль, тоді він добирає ігри, де цей рух основний («Влучи в коло», «Цілься краще», «Влучи м'ячем» та ін.).

Залежно від підготовленості дітей правила можна спростити або ускладнити. Наприклад, у грі «Вовк у рові» відстань між лініями «рову» можна трохи збільшити або, навпаки, зменшити; у грі «У ведмедя у бору» в старшій та підготовчій до школи групах замість одного «ведмедя» призначити двох. Це ускладнить дії гравців, буде вимагати більшої уваги, швидкого бігу.

Повторення вивчених рухливих ігор проводиться з деякими ускладненнями правил. Наприклад, у грі «Квач» застосовують варіанти, що поступово ускладнюють основне ігрове завдання – не піддатися квачу: діти ховаються від квача в певному місці – «будиночку»; щоб квач не спіймав, потрібно стати за ким-небудь з гравців у пари; коли квач наближається, діти швидко присідають (того, хто присів, квачити не можна). Усі ці варіанти правил спрямовано на розвиток швидкої реакції, спритності, на вдосконалення навички бігу.

Визначаючи гру, слід врахувати її місце в режимі дня і дотримуватися певної послідовності в діяльності дітей. Навесні, влітку та восени до сніданку краще проводити нетривалі ігри середньої або малої рухливості. У цей час діти здебільшого граються невеликими групками, а вихователь здійснює тільки загальне керівництво.

На заняттях з фізичної культури плануються ігри великої рухливості. Вони входять в основну частину, проводяться з усією групою і мають навчальний характер, бо діти вдосконалюють, а іноді, особливо в молодших групах, розучують нові рухи. У заключній частині використовуються ігри малої рухливості, щоб зменшити фізичне навантаження і привести організм дітей у відносно спокійний стан.

На прогулянках, за годину до денного сну та після нього, проводяться ігри будь-якої рухливості. Враховуються пора року і температура повітря. Особливої уваги потребує добір ігор у холодну пору року і в несприятливу погоду. У цей час краще проводити ігри з нескладними рухами (ходьбою, бігом у повільному темпі). Влітку ігри зі швидким бігом і стрибками краще давати на початку денної прогулянки або після полудня, коли знизиться температура повітря. Перед денним і нічним сном (у цілодобових групах) проводити ігри великої рухливості не рекомендується, бо діти збуджуються і не зможуть швидко заснути.

З дітьми всіх вікових груп під час ранкової та післяобідньої прогулянок проводиться не менше п'яти-чотирьох рухливих ігор. Бажано, щоб у кожній грі брали участь всі вихованці.

Влітку кількість рухливих ігор збільшується до п'яти-шести. У теплу пору року більшу частину дня дошкільники перебувають на свіжому повітрі, і можливості для організованої та самостійної ігрової діяльності в цей період значно збільшуються.

Під час прогулянок доцільно проводити ігри з тими видами рухів, які розучувалися на заняттях з фізичної культури. Це дає дітям можливість удосконалювати їх в різноманітних ігрових ситуаціях.

Добір ігор залежить також від місця їх проведення. У невеликому вузькому залі або груповій кімнаті можна проводити ігри із шикуванням у колони й шеренги, а також ігри, у яких діти беруть участь по черзі («Передай-стань», «М'яч капітану», «Влучи в обруч»).

У великому залі та на майданчику можна проводити ігри будь-якої рухливості: з бігом врозтіч, метанням м'яча, естафети з елементами змагань. Під час прогулянок у теплу пору року для ігор широко використовують природні умови. Наприклад, у грі «Зайці та вовк» гравці ховаються за дерева, кущі, підлазять під низькі гілки. У грі «Переліт птахів» стають на колоду або пеньки і зістрибують з них.

Для проведення ігор на свіжому повітрі треба підготувати майданчик: утрамбувати землю, посипати її піском, розмітити постійні лінії. Велике значення мають зелені насадження, які захищають його від вітру й куряви, збагачують повітря киснем, дають тінь.

Взимку ділянку потрібно очистити від снігу, втоптати, огородити сніговим валом, за участю старших дітей зробити снігові фігури, гірки.

Майданчик для проведення рухливих ігор обмежують добре помітними лініями, оскільки дітям, які захоплені грою, важко стежити за умовними або нечіткими лініями. Тимчасову розмітку в середині майданчика роблять для кожної гри окремо. Використовують палички, прапорці, булави. Взимку лінії розмічають темним порошком (дрібним вугіллям, золою) або синькою. Щоб запобігти травмам, особливо в іграх з бігом і ловленням, лінії проводять на відстані 1,5-2 м від стін, парканів та інших предметів.

Для проведення багатьох ігор потрібний різноманітний інвентар: м'ячі, прапорці, обручі, скакалки, булави. Бажано, щоб він був яскравим (кольоровим), добре помітним у грі. Приладдя та інвентар готують заздалегідь, щоб на його розміщення й роздачу не затратити багато часу. Дрібний інвентар доцільно роздати після пояснення правил гри, інакше діти будуть неуважними. У старших групах для роздавання та розміщення інвентарю вихователь залучає дітей, спостерігаючи, щоб вони робили це організовано й швидко.

До проведення гри треба добре підготуватися: вивчити її зміст, правила, вірші та пісні, що її супроводжують, відпрацювати рухи, які він показуватиме дітям. Перед тим як розпочати гру, бажано зацікавити нею, щоб діти краще виконували рухи, які становлять її зміст. Наприклад, готуючись до проведення гри «Птахи у клітці», вихователь може під час прогулянки звернути увагу дітей на пташок, які стрибають по землі, дзьобають зернятка, шукають собі їжу, швидко літають.

Під час пояснення змісту гри дошкільнят розміщують так, щоб кожний добре бачив і чув вихователя. Найкраще розставити їх у те положення, з якого вони починатимуть гру. В іграх із шикуванням у коло («Спіймай комара», «Відгадай по голосу») вихователь стає разом з дітьми стає у коло. Якщо гра починається з руху врозтіч («Гуси-лебеді», «Рибалки і рибки»), дітей зручніше шикувати в шеренгу або зібрати їх біля себе в півколо, щоб усім було добре чути й видно, що їм показуватимуть та про що розповідатимуть.

Під час пояснення гри не рекомендується ставити дітей обличчям до сонця або іншого джерела світла, бо це негативно впливає на зір і розпорошує увагу.

Пояснювати зміст гри треба виразно, дохідливо, коротко, щоб не стомлювати дітей. Розповідь повинна викликати у дитини яскраве уявлення про дійових осіб, яких вони зображатимуть. Емоційно-образне повідомлення сюжету гри допомагає дошкільнятам краще уявити ігрову ситуацію й виразніше виконувати характерні для даного образу рухи. У ході гри правила роз'яснюються і уточнюються.

Для кращого засвоєння гри рекомендується, особливо у молодших групах, найскладніші моменти пояснювати жестом і показом деяких рухів. Перед цим бажано нагадати дітям, як треба бігати, стрибати, кидати м'яч тощо. Іноді основний рух можна виконати кілька разів до початку гри. Наприклад, у грі «Снайпери» з метанням м'ячів у ціль діти спочатку виконують кидок м'яча, а потім починають гру. Пояснюючи правила, виконання яких викликає труднощі у дітей, треба показати, як вони виконуються. Так, у грі «Зроби фігуру» можна для прикладу показати який-небудь рух – «маятник годинника», «зайчик з довгими вушками» та інше.

Правила гри пояснюють докладно лише в тому разі, коли вона проводиться вперше. Повторюючи гру, тільки нагадують основний її зміст. Коли вводяться ускладнення, тоді потрібно пояснити додаткові правила і способи виконання ігрових дій. Пояснивши гру в старших групах, вихователь перевіряє, чи всі діти зрозуміли її, ставить їм кілька запитань щодо змісту і правил. Гра проходить злагоджено й чітко, якщо діти зрозуміли правила та ігрові дії, які вони повинні виконувати.

Важливий момент у проведенні гри – вибір одного або кількох ведучих, їхні ролі можуть бути різні: відгадати за голосом, хто підходив; наздогнати того, хто тікає; влучити м'ячем та ін. Виконання обов'язків ведучого має виховне значення: сприяє активності, формує організаторські навички. Бажано, щоб у ролі ведучого протягом року були всі діти.

Є кілька способів визначення ведучого. Так, проводячи нову гру, вихователь може призначити ведучим ту дитину, яка краще за інших справиться з цією роллю, а потім призначати інших дітей. Ведучого можуть вибирати й самі діти, що має позитивне значення, оскільки дошкільнята колективно висловлюють бажання обрати на цю роль найбільш гідного товариша. Іноді ведучий може обрати собі заміну. Можна також визначити ведучого за допомогою короткої лічилки:

Всі ми, діти-дошкільнята,

Любим бігати та грати,

А ну, спробуй нас догнати,

Один, два, три - ловити будеш ти!

* * *

Ляльки дві і ведмежатко,

Круглий м'ячик і зайчатко -

Порахуй, будь-ласка, ти!

Один, два, три, чотири, п'ять -

Будеш ти нас всіх шукати!

На кого припаде останнє слово лічилки, той стає ведучим або, навпаки, виходить з кола. Всі згадані способи вибору ведучого застосовують залежно від характеру гри, місця її проведення та кількості дітей.

Обов'язковою умовою проведення командних ігор у старших групах є правильне комплектування команд (підгруп). Вони мають бути рівні за силами й складом. У практиці є кілька способів поділу гравців на команди: за допомогою рахунку або фігурного марширування, а також за призначенням капітанів команд.

При розподілі дітей за допомогою рахунку вони шикуються в шеренгу, а потім розраховуються на таку кількість номерів, скільки має бути у грі. Внаслідок цього способу команди не завжди формуються рівні за силами.

Розподіл гравців фігурним маршируванням здійснюється так: діти перешиковуються з колони по одному в колону по два, по три, де кожна з новоутворених колон - одна з команд. Такий розподіл гравців не потребує багато часу.

На початку гри діти можуть самі вибирати капітанів залежно від кількості команд. Призначені капітани по черзі вибирають гравців. Це дає змогу швидко укомплектувати команди, рівні за силами.

Усі способи розподілу дітей на команди слід запроваджувати відповідно до характеру та умов проведення рухливої гри.

Пояснивши правила гри, обравши ведучого, розподіливши гравців на команди та відповідно розставивши дітей (у залі або на майданчику), вихователь переходить до її проведення. Кожна рухлива гра починається за умовним сигналом (сплеск у долоні, свисток, змах прапорцем, рукою) або командою вихователя. Сигнал подається після того, як вихователь переконався, що всі діти добре засвоїли правила гри й зайняли відповідні місця.

В іграх з розподілом дітей та підгрупи, особливо в естафетах, бажано користуватися командами: «Увага!», «Руш!». Останню з них іноді замінюють свистком. Це сприяє виробленню в дітей швидкої реакції на відповідні сигнали.

Ігри сюжетного характеру («Квочка та курчата», «Птахи й зозуля» та ін.), де немає змагального моменту, не потребують чітких команд. Можна спокійно сказати, «Гру почали» або попередити дітей, що гра починається після слів: «Раз, два, три!». Після того як діти почали гру, вихователь уважно стежить за її ходом і поведінкою гравців.

Під час гри педагог дає рекомендації дітям, які допускають помилки або порушують правила. Зауваження слід робити, не заважаючи ходу гри, не зупиняючи дітей. Гру зупиняють лише тоді, коли більшість учасників допускають грубі помилки і необхідно додатково пояснити правило.

Особливої уваги потребують малоактивні й ослаблені діти, які недостатньо орієнтуються в завданні, бояться перестрибнути через «рів», підійти близько до «ведмедя» або «вовка»; їм треба своєчасно допомогти (підтримати за руку під час переходу через «місток» та ін.), підбадьорити, щоб вони були впевненішими.

При проведенні рухливих ігор набагато важче визначити фізичне навантаження, ніж під час виконання фізичних вправ, не пов'язаних з ігровими діями. Воно залежить від загального навантаження на занятті з фізичної культури, характеру діяльності дітей на прогулянці, від їхньої активності та інших факторів.

Ігрова діяльність своєю емоційністю захоплює дітей, і вони не відчувають втоми. А тому, щоб дошкільнята не перевтомилися, потрібно своєчасно припинити гру або знизити інтенсивність рухів. Зовнішні ознаки стомлення – часте дихання, почервоніння обличчя, пітливість та погіршення координації рухів. Дитина може відчувати навіть запаморочення. Все це може негативно позначитися на загальному стані дитини, призвести до порушення сну й зниження апетиту.

Для регулювання фізичного навантаження в грі застосовують різні методичні прийоми: зменшення або збільшення тривалості гри, а також кількості повторень усієї гри або окремих її етапів; зменшення або збільшення площі (залу, майданчика), на якій проводиться гра; скорочення або збільшення дистанції, яку пробігають гравці; ускладнення правил гри (введення двох або трьох ведучих) і кількості перешкод, які повинні подолати діти; введення короткочасних пауз для відпочинку або уточнення й аналізу помилок.

Тривалість гри залежить від мети, яку ставить вихователь; умов, в яких вона проводиться (заняття, прогулянка); віку дітей та їхньої кількості. Закінчити її треба своєчасно, коли дошкільнята одержать належне навантаження. Крім того, закінчення гри не повинно бути несподіваним для її учасників, бо це може спричинити негативну реакцію дітей. Коли гра не має певного закінчення, вихователь може припинити її після того, як змінити ведучого. Якщо гра командна (у старших групах), учасників повідомляють, скільки разів вона повторюватиметься.

Після закінчення гри (особливо великої рухливості) діти виконують ходьбу з поступовим уповільненням темпу, що сприяє зниженню фізичного навантаження і приводить пульс до норми. Потім підбивають підсумки. Повідомляючи результати гри, слід вказати окремим дітям (командам) на допущені помилки та негативний бік їхньої поведінки. Обов'язково відзначають дітей, які активно грали, дотримувалися правил, виявляли ініціативу. Слід пам'ятати, що вміле підбиття підсумків має велике виховне значення.

Методика проведення рухливих ігор у дошкільних закладах.

Рухливі ігри створюють сприятливі умови для розгортання активної рухової діяльності. Хоча певний зміст і правила найчастіше обумовлюють вид рухів грають, тим не менш є простір для самостійного, творчого вибору конкретних способів дій, їх поєднання, чергування, зміни характеру і інтенсивності в залежності від несподівано виникаючих нових ігрових ситуацій. Це дозволяє кожній дитині діяти в міру своїх можливостей у відповідності з індивідуальними особливостями фізичного та психічного розвитку.

Виконання дій в рухомий грі пов’язані зі сприйняттям навколишнього середовища, з орієнтуванням у ній, а так само з яскравими емоційними переживаннями в колективі однолітків. Висока педагогічна ефективність гри у великій мірі обумовлена наступним: формування позитивних взаємин у дітей, засвоєння ними норм і правил поведінки, розвиток мислення, моторики та інших функцій носять активний, діяльнісний характер. Саме цим визначається багатоплановість впливу рухомий гри, доцільність її використання для оптимізації повсякденного рухового режиму дитини, як в домашніх умовах, так і в дошкільних закладах серед однолітків.

Рухливі ігри є найбільш доступним та сприятливим засобом зростання фізичних сил. Участь у різноманітних рухливих іграх сприяє активізації розумової діяльності, розвитку творчої активності, вихованню спритності та швидкості рухів, самостійності та наполегливості, кмітливості та ініціативи.

Радісний, піднесений настрій є важливою умовою підвищення зацікавленості дітей у виконанні різних рухових завдань. Емоційні переживання в грі мобілізують всі сили при досягненні поставленої мети. Це веде до значного посилення діяльності організму, підвищенню його функціональних можливостей, поліпшенню обміну речовин.

Рухлива гра, як будь-яка дидактична, спрямована на досягнення на певних цілей виховання і навчання.

У рухомий грі дошкільник багаторазово самостійно повторює рухи, задані темою і правилами, що надзвичайно сприятливо впливає на їх засвоєння і є важливою складовою частиною процесу навчання.

У молодшому дошкільному віці діти тільки знайомляться з рухами і вчаться виконувати їх у загальних рисах. На даному етапі гра виступає як важливий засіб навчання: активна участь в ній вихователя стимулює невимушене, природне виконання дитиною рухових дій. Однак навіть у молодшому дошкільному віці сприятливі умови, що складаються в грі, не можуть забезпечити розвитку одночасно всіх видів основних рухів. Найбільш успішно відбувається формування навичок у бігу та стрибках. Лазіння, метання, кидання та ловля слабо представлені у змісті ігор молодших дошкільників і тому не можуть бути досить добре освоєні. Тому необхідно поєднувати пряме (фізичні вправи) і опосередковане (гра) навчання рухам.

Починаючи з середнього дошкільного віку, характер рухів дітей стає все більш довільним, навмисним. У них з’являється здатність виділяти напрямок руху, змінювати його швидкість. Перед дітьми вже ставляться більш серйозні завдання – оволодіти певними способами рухів, їх технікою, прагнути до досягнення результатів.

У роботі зі старшими дошкільниками важливо передбачити не лише навчання рухам в узагальненому вигляді, але і розучування складових елементів, окремих поз і їх поєднань. Правильність виконання вправ і міцність їх засвоєння висуваються в якості першочергового освітньої задачі. Однак навчальні мотиви все частіше переплітаються з ігровими. Цим пояснюється багатопланове застосування гри на різних Етан навчання старших дошкільників.

Зрослі можливості організму і вимоги до якості рухів накладають відбиток на зміст і характер ігор 5-7 річних дітей. Все частіше зустрічаються елементи єдиноборства і колективного змагання, що вимагають напруги уваги і прояву фізичних і морально-вольових якостей. Діти починають піклуватися про загальнокомандному результаті, проявляти доброзичливе ставлення один до одного.

Рухливі ігри в дошкільному віці можуть застосовуватися не тільки при навчанні основним рухам, але і при вдосконаленні навичок спортивних вправ. Так, попередньо розучені способи бігу, ходьби, плавання з цікавістю відтворюються дітьми в спеціально підібраних іграх і ігрових завданнях. Повторення елементів спортивних вправ в ігровій формі сприяють швидкому й міцному їх засвоєнню, а потім і використанню в самостійної рухової діяльності.

Організовуючи гри, вихователь повинен враховувати вікові особливості дошкільників. У цій віковій групі особливо велике значення рухливих ігор для закріплення і вдосконалення у дітей навичок в основних видах рухів, розвитку фізичних якостей.

Прояву високих фізичних і морально-вольових якостей найбільше сприяє участь дитини в іграх, де загальний результат залежить від взаємодії учасників («Пальники»). Особливе місце займають ігри-естафети. Такі ігри вимагають від кожного учасника напруженої уваги. Щоб дітям не доводилося довго чекати своєї черги в естафеті, команди повинні складатися не більше ніж із 5-6 чоловік.

Вимога точного виконання правил сприяє вихованню витримки, дисциплінованості, почуття відповідальності. Однак необхідність слідувати правилам аніскільки не обмежує можливості прояву дітьми активності, ініціативи, кмітливості й винахідливості. У старшому дошкільному віці організацію та проведення рухливих ігор можна доручати самим дітям.

Підготовку приміщення, майданчики для гри також можна доручити самим граючим, але під керівництвом вихователя. Приміщення повинно бути провітреним, попередньо необхідно зробити вологе прибирання. На вулиці майданчик для гри повинна бути рівною, без небезпечних предметів на ній і бажано обмеженою природними або штучними загородженнями.

Розподіл ролей у грі має проходити за активної участі самих дітей. Для вибору ведучого можна використовувати лічилки, вибір самих граючих і т.д. Існує велика різноманітність таких прийомів, наприклад, діти стають у коло, а вихователь в центрі кола з обручем, на якому є спеціальна мітка; вихователь розкручує обруч і коли обруч падає, мітка на ньому вказує на ведучого. Педагог повинен уміти користуватися всіма способами виділення водящих і розподілу на команди.

Пояснюючи гру, педагог домагається, щоб діти уявляли собі весь хід, характер і способи дій персонажів, усвідомили правила. Первинне пояснення складної гри супроводжується показом найбільш важких її моментів, попереднім проведенням елементів гри. При повторному проведенні гри вихователь або сам нагадує її зміст, правила, або доручає зробити це кому-небудь з тих, що грають.

По ходу гри керівник повинен робити вказівки: короткими зауваженнями попереджає порушення правил, заспокоює надмірно активних дітей, підбадьорює відстаючих, повільних, привчає діяти з повною віддачею сил, проявляючи кмітливість і спритність. Він намагається довести до свідомості дітей, що кожен може добитися великих результатів, якщо буде грати чесно, проявляючи волю і завзятість, що від особистих результатів залежатиме успіх всієї команди. Щоб попередити можливі випадки недоброзичливого ставлення дітей до менш спритним одноліткам, необхідна об’єктивна оцінка керівником гри можливостей кожної дитини.

Розподіляти дітей потрібно так, щоб команди були рівні за силою. Черговість у виконанні завдань діти можуть встановлювати самостійно. Важливе виховне значення має підведення підсумків гри та визначення переможців. Для цього необхідно строге суддівство і покарання за порушення правил гри. Значними порушеннями вважаються такі, які можуть істотно вплинути на хід і підсумок гри, наприклад, початок дій до сигналу, умисна затримка дій суперника, грубість і т.п. За порушення правил можна нараховувати штрафні очки і враховувати їх при підведенні підсумків. При підведенні підсумків керівник повинен серйозно і обгрунтовано аргументувати своє ставлення до тих чи інших вчинків дітей.

Методика проведення рухливих ігор

Першою умовою успішного використання рухливих ігор у вихованні дітей є знання програмних завдань, визначених для конкретної вікової групи, з якою працює вихователь.

Засвоївши загальні завдання виховання, необхідно застосовувати їх з урахуванням індивідуальних особливостей кожної дитини. Для цього треба, перш за все, мати дані лікарського огляду за всіма показниками, знати, хто з дітей має відхилення від норми фізичного розвитку.

Необхідно вперше ж дні роботи проаналізувати стан рухових навичок дітей, а також загальний рівень їх розвитку. І в тому випадку, якщо вихователь працює з групою дітей не перший рік, він знову перевірить дані кожної дитини, відзначить успіхи одних, недоліки інших, щоб далі вести цілеспрямовану роботу з урахуванням цих даних. Крім того, в кожній віковій групі завжди є новенькі діти, які потребують особливої уваги. Так, наприклад, у молодших групах діти, які прийшли з родини, як правило, відстають у розвитку рухів від дітей, які перейшли з ясел. Тому в групі дітей 3 років доцільно іноді на початку року давати ігри, рекомендовані для попередньої групи.

Вихователь повинен намічати конкретні завдання по відношенню до кожної дитини. Дітям боязким, невпевненим у рухах потрібно допомагати в подоланні труднощів: опустити нижче мотузочку під час стрибків, поставити ближче кошик при закиданні м'яча, підтримати під час ходіння на рівновагу і т. д. Але робити це треба непомітно, щоб не страждало самолюбство дитини. Діти легко збудливі, надміру рухливі також вимагають до себе уваги вихователя: їх треба частіше залучати до ігор, що сприяють розвитку гальмівних процесів. [8]

Рухливі ігри, які будуть використані в роботі з дітьми, вихователь зобов'язаний добре знати, щоб ясно розповісти зміст, правила, зуміти правильно, а чітко виконати руху, що входять в гру.

Незнайому гру треба уважно розібрати, подумки програти і тільки після цього пропонувати дітям. Також необхідно заздалегідь продумати, де доцільніше провести ту чи іншу гру: у приміщенні або на ділянці.

У методичній літературі зазвичай рекомендується розучувати нові ігри на заняттях. Але це можна робити і в години ігор, наприклад під час ранкової прогулянки, коли в розпорядженні дітей і вихователя є достатньо часу.

Виховний вплив рухливих ігор у великій мірі залежить від посильності ігрової задачі і ступеня фізичного навантаження. Незважаючи на те що ігри вимагають великої витрати енергії і спонукають організм дитини до посиленої роботи, вони зазвичай супроводжуються радісним настроєм. Однак радісне збудження буде сприяти правильному розвитку дитини тільки в тому випадку, коли перед ним поставлено завдання, що вимагає відомого напруги, але цілком для нього доступна. Перезбудження є ознакою перевантаження як фізичної, так і психічної.

Слід пам'ятати, що невдачі породжують почуття непевності. «Побудуйте вашу виховну роботу так, - говорив Є. А. Аркін, - щоб дитина частіше перемагав, ніж зазнавав поразок, щоб він частіше переконувався в надійності своїх сил, ніж у своєму безсиллі. Успіх і перемога бадьорять і зміцнюють, вони є умовами здоров'я ».

Будь-яка діяльність дітей повинна доставляти їм радість, як від самого процесу, так і від його результату, від спільних дій і переживань. Особливо це відноситься до рухомих ігор, тому що вже сам рух доставляє дітям задоволення. Емоційна ж насиченість гри підвищує і рухову активність, тому необхідно, щоб гра викликала у дітей інтерес. Байдужість вихователя, млявий, байдужий тон, формальне ставлення до гри є однією з причин спаду інтересу дітей до рухливим іграм. Там, де вихователі організовують ігри жваво, весело, так, щоб діти не відчували, що дорослий «проводить гру», а де він по справжньому грає з ними, радіє їхнім успіхам, засмучується в місці з ними у разі невдачі, у дітей вже з молодшої групи з'являються улюблені ігри, в які вони просять вихователя грати ще і ще, а в більш старших - грають і самостійно. Щоб гри жили в кожній групі, виникали і проводилися за ініціативи самих дітей, необхідно добре продумати їх організацію, використовувати різноманітні засоби, що викликають у дітей бажання грати. [18]

Вже в середній групі слід вчити дітей вибирати ведучого за допомогою лічилок, попередньо розучивши їх, інакше діти можуть використати випадково почуті лічилки з негативним змістом.

Регулюючи взаємовідносини дітей, керівник повинен вміти запобігати можливим конфліктам, небажані вчинки і завжди бути справедливим!

Слід з самого першого проведення гри брати потрібний темп і не читати текст уповільнено: для дітей це не легше, навпаки, підскоки, галоп, стрибки на двох ногах у дітей в повільному темпі не виходять. Керівнику фізичного виховання слід також пам'ятати, що малюкам властиві більш часті рухи, ніж дорослим, так як у них короткі ноги і коротка амплітуда руху.

Вимовляти текст потрібно дзвінким, досить високим голосом, так як це більш природно для дітей. Однак не слід допускати, щоб діти говорили перебільшено високим, писклявим голосом або крикливо. [8]

Ігри-забавки проводяться не з усіма дітьми одночасно, а з маленькими групками, які можуть чергуватися. У другій молодшій, в середній і старших групах діти, не зайняті в грі, на запрошення виховательки допомагають їй говорити текст примовки.

При проведенні ігор як у приміщенні, то я на повітрі необхідно чергувати ігри, що вимагають інтенсивних рухів, з більш спокійними. Влітку, в жаркі дні, рухливі ігри проводяться в прохолодному затіненому місці ділянки або на узліссі. Взимку під час прогулянки потрібно всіляко стимулювати руху, організовуючи ігри з бігом, стрибками: «Потяг», «Воробушки і автомобіль», «П'ятнашки», «Снігові кола», «Загонь крижину» та ін Але й взимку треба чергувати руху з відпочинком , не допускати, щоб діти перегрівалися.

У всіх вікових групах рухливі ігри, організовувані педагогом, повинні бути цікавими для дітей, проходити жваво, емоційно, невимушено. Тільки в цьому випадку вони будуть ефективним засобом виховання дітей.

Для того, щоб у кожній групі ця робота була систематичної, щоб жодна дитина не випав з поля уваги, рухливі ігри повинні бути передбачені в перспективному плані виховної роботи, а також у плані роботи на кожен день. Має відзначатися, які рухливі ігри будуть проведені з усією групою, які ігри він організовує з групкою дітей, які запропонує окремим дітям. [11]

Як було сказано вище, за допомогою гри керівник фізичного виховання або вихователь здійснює кілька задач-зміцнює, оздоровлює організм дітей, розвиває руху, викликає радісні переживання, виховує моральні якості і т. д. Включаючи в план ту чи іншу гру, педагог повинен знати, які якості та навички він може розвинути та закріпити за її допомогою: в одній грі переважає біг, а в іншій - метання, в одній - від дітей потрібно витримка, а в іншій - спритність і т. д.

При виборі гри дорослий повинен мати на увазі, де він припускає провести її: у приміщенні, на майданчику, в лісі, в полі. Наприклад, якщо в лісі є відповідні пні, на які діти можуть вставати, можна намітити гру «ловишка» («Не залишайся на землі»), «Лисиця в курнику».

Підбираючи ігри, враховується також і сезонність. Влітку, коли діти живуть серед природи, можна використовувати такі ігри, як «Ловля метеликів», «Жаби і чапля» та ін Для зимового часу треба підбирати ігри, в яких можна використовувати специфічний зимовий матеріал - снігові вали для спригіванія і рівноваги, сніжки для метання і т. д.

Плануючи ігри, дорослому слід враховувати стан групи. У тому випадку, коли група недостатньо організована, краще в перший час проводити більш спокійні ігри в колі, ігри зі співом, поступово переходячи до ігор з рухом врозтіч, або дати прості ігри, призначені для більш молодшої групи. Вибираючи гру, вихователь бере до уваги її місце в режимі дня; наприклад, в кінці дня, коли діти вже стомлені, він проводить більш спокійну гру. [6]

Гра у всіх вікових групах проводиться щоденно на прогулянці. У середній і старшій групах вона може складати частину заняття гімнастикою і рухливими іграми.

Гру можна проводити на початку, в середині і в кінці прогулянки, в залежності від того, яке заняття передувало прогулянці і який її загальний план. Якщо до прогулянки було спокійне заняття, гру можна провести спочатку. Якщо діти захопилися цікавою творчою грою, не треба переривати її, а зібрати дітей для рухомий гри наприкінці прогулянки. Трапляється, що трудові процеси або творча гра швидко закінчуються, і діти не можуть знайти собі заняття, в такому випадку гру можна провести в середині прогулянки.

При підборі ігор для занять, крім загальних виховних завдань, доводиться особливо враховувати гігієнічну сторону кожної гри - ступінь її навантаження, вплив на фізіологічні процеси. [2]

Вибір гри для заняття залежить від того, в яку частину заняття вона включається. Якщо гра дається в першій частині заняття, вона вводиться для того, щоб організувати дитячий колектив, навчити дітей будуватися в колону, в пари, в коло, розміщуватися на майданчику. Такі, наприклад, ігри «Чиє ланка швидше збереться», «Знайди собі пару" та ін У другій частині заняття проводиться гра високої рухливості. Для заключної частини заняття підбирається гра середньої або малої рухливості, мета якої привести організм у відносно спокійний стан. Можна використовувати для цього наступні ігри: «Хто пішов?», «Вгадай по голосу», «Знайди, де ховаються».

Найчастіше на занятті дається одна, іноді дві гри. Наприклад, одна гра включається в другу - основну частину заняття (обов'язково), інша - у заключну.

. Особливості методики проведення рухливих ігор в молодших групах

Кругозір дітей цього віку малий, увагу нестійкий, тому для них рекомендуються ігри з простим і доступним сюжетом, в яких діючі особи добре відомі дитині з повсякденного життя (кіт, пташки) або з якими його легко познайомити, використовуючи картинку, іграшку, казку (ведмідь , лисиця, заєць). Правила в цих трах дуже прості і тісно пов'язані з сюжетом. [Додаток А]

Велике місце в цій віковій групі займають ігрові вправи. У них включаються прості рухові завдання: принести прапорець, зателефонувати в дзвоник, наздогнати м'яч і ін Руху ці відомі і доступні дітям (ходьба, біг, та інше).

Живий інтерес викликають у малят рухливі ігри, в сюжет яких вплітається знайоме їм вправу.

Наприклад, в гру «Потяг» добре включається вправу на рівновагу. Гра протікає приблизно так. Діти відправляються подорожувати на поїзді.

Вони приїжджають до березового гаю, виходять з вагона і гуляють по лісу, збирають квіти, потім йдуть на зелену галявину. По ній протікає струмочок, через який перекинуто місток (на підлозі лежить дошка). Діти один за одним переходять на інший берег. Погулявши, вони повертаються до поїзда, сідають у вагони {на стільці); машиніст дає свисток, поїзд рушає, малюки з піснею повертаються додому.

Сюжети таких ігор, зміст і мотивація дій дітей цілком залежать від вигадки і творчості педагога. Повторення в іграх розученого на заняттях рухів обумовлює їх вдосконалення та закріплення. [14]

Під час гри всі малюки виконують однакові ролі і руху. У гру не вводиться кілька різних образів. Виділяється лише одна відповідальна роль, яку спочатку виконує вихователь, а потім призначений ним дитина [7]

В одних іграх діти повинні вміти рухатися один за одним або в певному напрямку, починати і закінчувати руху за визначеним сигналом («Потяг»), в інших - розміряти свої рухи в парних діях («Конячка»), в третіх - самостійно будуватися в коло , підрівнювати або знаходити своє місце по сигналу («Пузир», «Пташки твоїх»). Таким чином, одне і теж рух виконується при різному шикуванні, в різних ситуаціях. Це має велике значення для розвитку у дітей координації рухів, вміння орієнтуватися в просторі, сприяє вихованню активності і самостійності.

В іграх з співом і невеликим художнім текстом слова і ритм мови підказують дітям руху і замінюють прищепила ігри («Зайчик біленький сидить», «Мій веселий дзвінкий м'яч»). Не біда, якщо хто-небудь з малюків, беручи участь в такій грі, мовчить і не вимовляє слів зі всіма разом. Пізніше в індивідуальному спілкуванні з вихователем він це зробить із задоволенням. [14]

Підготовка до проведення ігор. Попереднє знайомство з умовами проведення ігор та вправ, з предметами, які будуть у них використовуватися, необхідно. Попередня налаштованість на виконання дій забезпечує радісне і активне ставлення дитини до виконання завдання, тому що маля краще розуміє його зміст і основні правила. Це робить істотний вплив на процес формування рухових навичок і вмінь.

Педагог викликає у дітей зацікавлене ставлення до гри або вправи й тим, що барвисто розповідає придуманий їм простий і короткий сюжет завдання, підкреслюючи інтонацією голосу і жестами найбільш складні рухи.

Для того, щоб гра пройшла добре, керівник фізичного виховання або вихователь повинен ретельно підготуватися до неї; підібрати посібники та дрібні предмети, продумати, де будуть будиночки, гніздечка, кого з дітей залучити на провідну роль та інше; він повинен добре знати зміст гри, її хід, правила, супровідний текст. [7]

Виконання правил гри сприяє розвитку у дитини організованості, дисциплінованості, вихованню умінь підпорядковувати свої дії загальним для колективу завданням, стримувати їх, діяти осмислено. Основні вимоги до дітей цього віку: діяти за сигналом (дозволу, вказівкою, бавовні, удару в бубон), пересуватися один за одним; виконавши завдання, повертатися на місця. Крім того, в грі дитина повинна діяти найчастіше певним способом (повзти рачки, кидати м'яч двома руками і пр.) і дотримуватися його хоча б у загальних рисах. Маленькі діти досить повільно засвоюють всі тонкощі гри та оволодівають необхідними навичками. Тому вихователь і керівник фізичного виховання може часто проводити одну і ту ж гру, не побоюючись, що вона їм набридне. Поступове проникнення в задум гри, більш глибоке розуміння правил і в результаті зростаюча самостійність доставляє малюкам радість, підтримує інтерес до гри на тривалий час. Доцільно повторити гру 2-3 рази поспіль, далі запропонувати дітям нову або з числа розученого раніше, а потім знову повернутися до першої гри. У процесі гри важливо стежити за тим, щоб малюки не перевтомлювалися, не порушувалися. Дуже сильне почервоніння особи (а у деяких дітей блідість), рясне виділення поту, прискорене дихання, зайва галасливість і розсіяна увага свідчить про те, що треба припинити гру і дати дітям відпочити. Під час пауз можна поговорити з ними, уточнити правила, повторити віршований текст. [6]

Як і на заняттях, при поєднанні декількох рухливих ігор та вправ важливо передбачати поступове збільшення фізичного навантаження. Починати потрібно з нескладної гри або ігрового вправи, а потім залучати всіх дітей до активних дій. У міру накопичення дітьми рухового досвіду, засвоєння правил і змісту ігор та вправ ускладнюється, збільшується кількість їх повторень і інтенсивність дій дітей зростає і моторна щільність ігор.

Організовуючи повторення рухливих ігор, педагог повинен брати до уваги ступінь рухливості кожної дитини і регулювати її (вчасно зупинити одного, активізувати іншого, підібрати третій відповідну роль і т.д.) треба прагнути до того, щоб діти полюбили рухливі ігри.

Керівництво грою. Для виховання дитини 3-го року життя особливе значення має постійний контакт з дорослими. Малюки із задоволенням грають, коли дорослі активні, емоційні, виявляють інтерес до ігор і самі в них беруть участь. Веселий, лагідний тон вихователя, його зацікавленість захоплює малюків, їм передається це радісний настрій. У таких випадках діти дуже уважно прислухаються до педагога, виконують всі його вимоги, охоче повторюють ігри, добре їх засвоюють.

Дорослій доводиться часто суміщати керівництво грою з виконанням відповідальній ролі в ній, так як діти 2-3 років не можуть добре справлятися з цими обов'язками. Малюків не бентежить, що вихователь, виконуючи відповідальну роль, підказує їм, як треба грати. Дуже важливо, щоб педагог, беручи участь в грі, давав зразок рухів, підказував хід гри.

Пояснення гри - відповідальний момент, що впливає на її хід. Пояснювати малюкам гру треба емоційно, інтонаціями голосу підкреслюючи характерні риси кожного персонажа. Так, про пустуючих зайчиках педагог говорить ласкаво, а про ведмедя, який хоче їх зловити, - низьким голосом, з відтінком загрози підкреслюючи небезпеку.

При поясненні ігор необхідно чітко виділяти сигнали, за якими дітям доведеться змінювати свої дії. Якщо сигналом служить остання фраза тексту, вона виділяється інтонацією, вимовляється голосніше.

Дія моторного характеру дитина виконує краще, якщо дорослий супроводжує його поясненням, підказкою. Наведемо приклад такої форми керівництва в грі-вправі «За камінцях». Керівник каже: «Ну, а тепер Коля буде переправлятися через струмочок. Іди, Коля, не бійся, струмочок не глибокий ». Коля починає переступати з одного гуртка, намальованого крейдою на підлозі, в іншій. Він поспішає і ступає повз камінчика. Педагог продовжує: «Обережно, не поспішай, потрапиш у воду, промочити ноги. От молодець, зараз ти добре йдеш, прямо по камінцях. А тепер зроби крок ширше, щоб потрапити на бережок ». Попутно викладач розмовляє і з іншими дітьми, готуючи їх до виконання завдання: «Олечка, а ти хочеш перейти через потік?» Оля зніяковіло посміхається і нічого не відповідає. Хтось з малюків підказує, що вона боїться. Вихователь або керівник підбадьорює дівчинку: «Ми з Олею разом перейдемо струмочок, от і не страшно буде. Так? ». Дівчинка ствердно киває головою. [20]

Постійне словесне спілкування з дорослими доставляє малюкам радість і приносить велику користь в розвитку мови й уяви, збагачує уявлення. Діти завжди з великою увагою прислухаються до мови вихователя, навіть ті, хто не бере участі в грі.

Важливо активізувати і направляти спілкування дітей між собою. У результаті уважного підходу педагога до вихованців, вмілого, своєчасного, тактовного нагадування, вимоги пограти спільно, надати допомогу або поступитися один одному між дітьми складаються хороші дружні взаємини.

У другій молодшій групі рухливі ігри та ігрові вправи включаються в різні частини заняття: по вступну, в основну і заключну. Їх значення в кожному з цих випадків має свою специфіку. [Додаток Б]

Підбираючи ігри для занять, важливо передбачити умови, в яких воно буде проходити: у приміщенні або на відкритому майданчику. В останньому випадку слід орієнтуватися на пору року і стан погоди, наявність інвентарю та необхідного одягу. Від цього залежать зміст і методика рухливих ігор.

Для занять краще використовувати відомі малюкам гри, а також ігри з простими правилами, які легко засвоюються дітьми. Готуючись до заняття, педагог продумує прийоми активізації дітей у грі (виділення на відповідальні ролі, розміщення грають, індивідуальний підхід та ін.) Під час гри педагог тактовно направляє взаємини дітей, привчає їх грати дружно. [14]

2.2 Особливості методики проведення рухливих ігор у середній групі

У результаті виховної роботи, проведеної в попередніх групах, руху дітей стають більш координованими. В іграх, рекомендованих для дітей середньої та старшої груп, збільшується відстань для бігу, метання, висота для стрибків і лазіння; підібраний ряд ігор, вправляються у спритності, сміливості, витримці. [Додаток В]

Дітей 5 років уже цікавить результат проведених дій, витрачених зусиль. Вони прагнуть обов'язково втекти від ловить, влізти вище, стрибнути далі і т. д. У той же час вони як і раніше люблять сюжетні ігри: «У ведмедя у бору», «Гуси-лебеді», «Літаки» та ін, з задоволенням виконуючи ті чи інші ролі (гуси намагаються втекти від вовка, бджоли - прогнати ведмедя, кішка - зловити мишку і т. д.).

У процесі гри увагу вихователя повинно бути спрямоване на удосконалення бігу, стрибків, лазіння, тому, ігри даються з поступовим ускладненням руху. Так, у грі «Миші в коморі» діти бігають в одному напрямку, а в таких, як «Карусель», - по колу; в іграх «Літаки», «У ведмедя у бору» діти вправляються у швидкому бігу і лову, а в грі «Ведмеді і бджоли» - у швидкому лазіння і т. д.

Але слід пам'ятати, що не можна давати в грі лазіння, якщо діти ще не навчилися добре цього робити: навчати дітей того чи іншого руху треба на занятті, а потім вже використовувати гру, що включає цей рух. Точно так само, перш ніж вводити в гру перестрибування через перешкоди, потрібно простежити, як стрибає кожна дитина. До гри залучаються тільки ті діти, які стрибають вільно, з рештою треба попередньо повправлятися у стрибках у висоту, через мотузочку. [13]

У середній і в групі вихователь або керівник фізичного виховання спочатку розповідає дітям, як грати, хто що повинен робити, а потім вже розподіляються ролі. У групі дітей 4 років на початку року вихователь сам призначає хто ким буде. При цьому він враховує ступінь активності дітей, вміння швидко бігати, лазити. Роль ведучого спочатку слід доручати дітям, які свідомо з нею впораються, інакше дитина може втратити віру в свої сили і його важко буде залучити до активної дії.

У процесі гри вихователь відзначає успіхи дітей, звертає на них увагу товаришів, вселяє почуття впевненості! «Ось який спритний був ведмідь, багатьох хлопців спіймав!»

Педагог використовує рухливу гру і для виховання у дітей доброзичливості, взаємодопомоги та інших моральних якостей. «Молодці, хлопці, - каже він, - всі дружно захищали мишку від кота, без вас їй би не врятуватися!». [16]

У процесі повсякденної роботи керівник домагається того, щоб всі діти вміли виконувати різні ролі в рухливих іграх. У другій половині року при розподілі ролей варто використовувати лічилку: спочатку в тих іграх, які педагог проводить з дітьми, в подальшому - при самостійній організації ними гри. Считалка дає можливість всім дітям побувати в різних ролях, виключає прояви несправедливості та інших негативних якостей.

Крім сюжетних ігор, у цих групах використовуються ігри, побудовані на певному завданні: «Знайди собі пару», «Знайди свій колір», «Пробіжи тихо», «Школа м'яча» і ін Ці ігри можуть проводитися і з усією групою, і з кількома дітьми.

Є ігри, які не можна організувати з великим числом дітей, але вони дуже корисні. Це в основному гри з предметами, з іграшками (м'ячі, скакалки, обручі, прапорці і т. п.).

Під час перебування дітей на повітрі необхідно кілька разів залучати дітей до рухливим іграм, вибираючи для них підходящі моменти.

Часто, закінчивши грати в настільну або будівельну гру, дитина не знає, чим зайнятися, починає пустувати, заважати іншим. Ось тут і потрібно запропонувати йому пограти з м'ячем, покатати обруч, пострибати через мотузочку, в залежності від того, в якому вигляді рухів йому необхідно повправлятися, які групи м'язів потренувати.

У середній групі продовжується психічний і фізичний розвиток дитини. На розгортання всіх видів дитячої діяльності, їх ускладнення починають чинити сильний вплив власні задуми дитини. Але повна реалізація їх поки ще можлива лише за допомогою дорослого.

Ігрові мотиви дитячої діяльності зберігають своє значення. Тепер вже вони реалізуються у творчих рольових іграх, в які діти грають спільно в невеликих колективах. У дитини виникає потреба узгоджувати свої дії з діями інших, виконувати їх заради досягнення спільної мети. Створюються умови для формування дружніх відносин між дітьми, прояви взаємодопомоги і т. п. [3]

Дитина 5-го життя володіє в загальних рисах всіма видами основних рухів. Він прагне до нових сполученням рухів, хоче випробувати свої сили в складних видах рухів і фізкультурних вправ. У дітей виникає потреба в рухових імпровізаціях. Вони беруться за виконання будь-рухового завдання, але ще не вміють розміряти свої сили, враховувати свої реальні можливості. Переконавшись у непосильність виконання рухової дії, дитина проробляє його лише в загальних рисах, не домагаючись завершення. Але при цьому він щиро переконаний в тому, що виконав рух повністю. Зростаюче рухове уява стає в цьому віці одним із стимулів збагачення моторики дітей різноманітними способами дій.

Увага дитини середнього дошкільного віку набуває все більш стійкий характер; удосконалюються зорове, слухове і дотикальне сприйняття, розвиваються навмисне запам'ятовування і пригадування. Діти добре розрізняють види рухів, частково опановують умінням виділяти деякі їхні елементи. Розвивається здатність сприймати, уявляти, аналізувати і оцінювати послідовність і якість своїх дій.

Все це обумовлює цілком навмисний і довільний характер рухів дітей. Виникає інтерес до результатів руху, правильності його виконання, відповідності зразком.

Подальше вдосконалення рухових умінь і навичок зумовлено рівнем розвитку тих фізичних якостей, без яких вони не можуть виявлятися досить правильно і ефективно. Провідні елементи техніки різних способів бігу, стрибків, метання, дій з м'ячем, пересування на лижах, ковзанах тощо не можуть бути освоєні дитиною і застосовані продуктивно, якщо в нього недостатньо розвинені спритність, координація і точність рухів, швидкість, сила, витривалість, гнучкість, а також здатність зберігати стійке положення тіла в самих різних умовах.

Розвиток фізичних якостей відбувається під впливом постійних вправ. У результаті розширюються і збагачуються рухові можливості дітей, зростають їх фізичні сили. Виникає психологічна готовність до виконання складних рухових дій і прояву певних вольових зусиль. Поряд з грою спонукальним мотивом рухової діяльності виступає мотив засвоєння нових умінь і навичок, закріплення їх. У результаті закладаються міцні основи школи рухів, підвищення працездатності і фізичної підготовленості. [13]

Середня тривалість гри 5-6 хвилин у молодшій групі, 6-8 хвилин - у середній і 8-10 хвилин - у старшій. Загальна тривалість гри рахується з того моменту, як діти зібралися на гру і вихователь почав її пояснення. [6]

Добре регулюється навантаження, якщо біг, стрибки чергуються з відпочинком - ходьбою, проголошенням тексту, наприклад, у грі «Кругові ловишка», «Хитра лисиця». При правильній навантаженні хекання приходить і норму через 1-2 хвилини.

Дотримуючись дозування для всіх дітей, потрібно, крім того, мати на увазі ослаблених дітей (які прийшли після хвороби або мають деякі відхилення від норми за станом серця, легенів). Не слід їх вимикати з гри, підкреслювати їх хворобливий стан: треба знайти їм відповідну роль, щоб вони відчували себе членами загального колективу, наприклад доручити їм роль сторожа, призначити їх розкладати прапорці, тримати обручі, в які пролазять діти, і т. д.

Не слід за один раз давати більше двох ігор, при тому вони повинні бути різні за характером руху, з побудови: одна гра може бути більш рухомий, а інша більш спокійною. На рік у «Керівництві для вихователя» рекомендується для молодшої групи не більше 10 ігор, у середній - 12 ігор, у старшій - не більше 14 ігор, за умови і, що в середній групі повторюються гри молодшої групи, а у старшій - молодшої і середньої груп.

Увага вихователя повинна бути спрямована не на збільшення кількості нових ігор, а на повторення і ускладнення їх, на те, щоб діти засвоїли, і полюбили що проводяться з ними ігри. Повторність і ускладнення ігор Навички і звички формуються за умови багаторазових вправ. Без підкріплення, без вправ навички згасають. Тому одні й ті ж ігри необхідно систематично повторювати: тільки тоді у дітей будуть закріплюватися позитивні якості, рухові та інші навички. При систематичному повторенні одних і тих подразників у корі головного мозку закріплюється певне співвідношення порушених і загальмованих вогнищ. Таким чином, систематичним повторенням ігор, поступовим їх ускладненням ми допомагаємо виробленню у дітей потрібних навичок і якостей. У молодшому віці у дітей менше досвіду, утворення тимчасових зв'язків йде повільно, діти повільно засвоюють ігри та оволодівають навичками, тому вихователь частіше повторює з дітьми одну і ту ж гру (приблизно протягом 3-4 занять). У середній і старшій групах нову гру можна проводити протягом 2 - 3 занять, потім повторити раніше проведені ігри і знову повернутися до тієї же грі. [16]

При повторенні гри потрібно поступово ускладнювати її і користуватися різними варіантами ігор, щоб діти вміли застосовувати набуті ними навички в умовах, що змінюються. Ускладненням. Може бути збільшення правил у грі (наприклад, у грі «Потяг» вводиться біг між рейками, викладеними з кубиків, шишок, палиць, ходьба по «містку» - по дошці і т. д.). Можна збільшити відстань для бігу, стрибків, збільшити число ловішек (двох замість одного).

Ускладнення може бути і в тому випадку, якщо змінюється форма організації дітей: збільшується кількість дітей в кожній підгрупі, наприклад, у грі «Чиє ланка швидше збереться" тощо, змінюється темп руху (у грі «Потяг»), збільшується кількість предметів, вводяться в гру (у грі «Передача м'яча» спочатку передається) один м'яч, потім два м'ячі; у грі «Хто пішов?" збільшується кількість дітей, яких треба запам'ятати, змінюється форма побудови дітей у грі. До складання нових варіантів гри можна залучати і дітей, але переважно старшої групи. Однак вихователь повинен до таких варіантів ставитися обережно, так як не всяку гру можна і треба змінювати і не всяка вигадка дітей може бути вдала. Ось приклад того, як діти під керівництвом вихователя залишили нові варіанти гри.

Діти любили гру «Хто швидше принесе прапорець». Одного разу вихователь сказав дітям: «Ви зараз бігли; а прапорцями до стільчика прямо, а якщо по дорозі покласти обруч або великий куб - легше чи важче буде бігти?» Діти: «Найважче, важче». - «Давайте спробуємо!» - Запропонував вихователь. Діти навперебій почали говорити про те, як можна грати по-новому. Одні пропозиції дітей вихователь включав в гру з усіма дітьми, а інші варіанти показували тільки «автори». Наприклад, діти запропонували: «Покласти обруч проти кожної колони і оббігати його»; «Стрибнути в обруч і стрибнути з нього, не зачепивши ногами», і т. д.

Іноді діти вносять у вигляді ускладнення елементи із знайомих ігор. Наприклад, у грі «Зайці та лисиця» діти запропонували таке правило: не можна ловити зайців, яким подала «лапу» зайчиха-мати. Це правило взято з гри «ловишка, дай руку». [7]

Форми організації дітей в грі різні. У всіх вікових групах ігри можуть бути проведені з усіма дітьми або з частиною групи, тобто з невеликою підгрупою. Це залежить від характеру гри і від тих завдань, які ставить керівник при проведенні даної гри. Наприклад, гру для старшої групи «Квочка і шуліка» не можна проводити з усією групою, так як колона дітей, зчеплених один з одним, не повинна перевищувати 8-10 чоловік. Якщо колона буде занадто довгою, шуліка легко схопить останнього курчати; крім того, колона зі зчепленими 20-25 дітьми буде розриватися. У деяких іграх з лазіння також не можуть брати участь одночасно всі діти, так як вони не помістяться на приладах для лазіння, і вихователю важко встежити за кожною дитиною. Те ж відноситься до ігор з метанням.

Іноді дорослий проводить гру, розраховану на всю групу, тільки з невеликою групою дітей. Це доцільно в тих випадках, коли ставиться завдання включити в гру малоактивних дітей, щоб вони не мерзли на прогулянці, або проводить гру з дітьми, які відстають у якому-небудь виді руху і їм треба повправлятися. Дітей молодшої групи, особливо в перший час перебування їх у дитячому садку, можна включати в гру не одночасно, а по черзі: одну частину групи, потім іншу. Дітям легше орієнтуватися в невеликому колективі, вони швидше знаходять свої місця і краще засвоюють правила. У деяких іграх підгрупи дітей беруть участь по черзі, як, наприклад, у грі «Горілки», в інших - одночасно, наприклад «Чиє ланка швидше збереться». Іноді з метою об'єднання дітей можна провести гру одночасно з декількома групами, наприклад із середньою і старшою або з молодшою і середньою, а іноді й молодшої із старшою. У таких випадках відповідальні ролі треба надати старшим дітям.

У змішаній групі гри проводяться зазвичай окремо зі старшими і окремо з молодшими дітьми. Час від часу діти об'єднуються в одній грі, більш простий, не дуже рухомий, доступною дітям молодшого віку. Відповідальні ролі в таких іграх зазвичай доручаються старшим дітям.

Особливості методики проведення рухливих ігор у старшій групі

Рухова діяльність дитини стають все більш різноманітною. Діти вже досить добре володіють основними рухами, їм знайомі різні гімнастичні вправи, рухливі ігри; починається освоєння різноманітних способів виконання спортивних вправ багатьох видів. Зростають прояви самостійності, виникають творчі пошуки нових способів дій, їх комбінацій і варіантів. Починають створюватися невеликі угруповання по інтересу до того чи іншого виду вправ.

На 6-му році життя дитини її рухи стають все більш усвідомленими і носять навмисний характер. Розвивається здатність розуміти завдання, поставлене дорослим, самостійно виконувати вказівки педагога.

У старшій групі збільшується кількість ігор, в яких немає образів: даються різного роду «ловишка», ігри з м'ячем і т. д. [7] [додаток Г]

Ігри дітей цього віку також побудовані на основних рухах - бігу, стрибках, метанні, лазаній, але до дітей пред'являються великі вимоги щодо якості рухів, правильності і точності їх виконання. Наприклад, потрібно йти по колу, не порушуючи форми кола, легко бігати («Мишоловка», «Ловля метеликів»).

Правила у старшій групі ускладнюються. Виконання правил вимагає від дітей гальмування, витримки, зосередженості уваги, спостережливості, спритності.

Діти цього віку краще володіють своїми рухами і більше зацікавлені результатом гри, тому в ігри включається колективні змагання.

Підбір ігор. Як було сказано вище, за допомогою гри дорослий здійснює кілька завдань - зміцнює, оздоровлює організм дітей, розвиває руху, викликає радісні переживання, виховує моральні якості і т. д.

Включаючи в план ту чи іншу гру, керівник фізичного виховання повинен знати, які якості та навички він може розвинути та закріпити за її допомогою: в одній грі переважає бет, а в іншій - метання, в одній від дітей потрібно витримка., А в іншій - спритність і т. д.

Ставлячи перед собою завдання закріпити у дітей навички стрибка, керівник вибирає гру з відповідним видом руху, наприклад для середньої групи «Зайці та вовк"; для розвитку у дітей витримки і гальмування проводить у старшій групі гру «Хитра лисиця» і т. д.

При підборі ігор педагог враховує особливості дітей даної групи, їх інтереси і підготовленість. Крім того, йому доводиться брати до уваги час року, стан погоди, температуру повітря. Наприклад, в зимовий час, намічаючи ігри для проведення на ділянці, вихователь повинен вибирати такі, в яких активно беруть участь всі діти (наприклад, «Потяг», «Ми веселі хлопці»). Почергове участь дітей у грі призводить до того, що вони мерзнуть і втрачають інтерес до гри. Рухи в зимових іграх повинні чергуватися з відпочинком, щоб уникнути перегріву дітей та можливого подальшого охолодження. [1]

У спекотну погоду даються ігри більш спокійні, меншої рухливості.

При виборі гри вихователь повинен мати на увазі, де він припускає провести її: у приміщенні, на майданчику, в лісі, в полі. Наприклад, якщо в лісі є відповідні пні, на які діти можуть вставати, вихователь може намітити гру «ловишка» («Не залишайся на землі»), «Лисиця в курнику».

Підбираючи ігри, він враховує також і сезонність. Влітку, коли діти живуть серед природи, можна використовувати такі ігри, як «Ловля метеликів», «Жаби і чапля» та ін Для зимового часу треба підбирати ігри, в яких можна використовувати специфічний зимовий матеріал - снігові вали для спригіванія і рівноваги, сніжки для метання і т. д.

Виховуючи у дітей певні інтереси, керівник закріплює їх за допомогою відповідних ігор. Якщо діти спостерігають рух поїздів, добре закріпити ці враження у грі «Потяг».

Плануючи ігри, керівнику слід враховувати стан групи. У тому випадку, коли група недостатньо організована, краще в перший час проводити більш спокійні ігри колі, ігри зі співом, поступово переходячи до ігор з рухом врозтіч.

Вибираючи гру, вихователь бере до уваги її місце в режимі дня; наприклад, в кінці дня, коли діти вже стомлені, він проводить більш спокійну гру. [10]

Гра у всіх вікових групах проводиться щоденно на прогулянці. У старшій групі вона може складати частину заняття гімнастикою і рухливими іграми.

Важливо не тільки правильно підібрати гру, але і провести її таким чином, щоб вона принесла користь як щодо зміцнення здоров'я дітей, так і щодо придбання ними позитивних навичок і якостей.

Організовуючи гру, дорослий піклується про те, щоб були дотримані основні гігієнічні вимоги.

Костюм дітей повинен бути чистим, легким і не обмежувати рухів; якщо гра проводиться в приміщенні, діти надягають тапочки. У зимовий час треба стежити за тим, щоб діти не були занадто тепло одягнені, оскільки зайва одяг призводить до перегріву під час гри і охолодження після її закінчення.

Гру потрібно проводити переважно на повітрі. Розмір майданчика для однієї групи дітей повинен бути не менше 50 кв. м. з розрахунку 2 кв. м. на дитину. Необхідно, щоб майданчик для ігор була рівною, добре утрамбованої. У суху теплу погоду її треба добре підмести і полити водою. Взимку ділянка повинна бути очищений від зайвого снігу і освітлений, щоб діти могли ним користуватися в другу половину дня.

Недостатньо лише утримувати ділянку в чистоті, його треба красиво оформити. Для оформлення ділянки взимку можна використовувати сніг, лід, зробивши з них фігури, снігові споруди (будинок, пароплав, метро, сніжний лабіринт); майданчик ж повинна бути вільною. У літній час прикрасою ділянки служать зелені насадження, квіти, кольорові ліхтарики, прапорці, гірлянди і т.д. Гарно оформлений ділянку викликає у дітей бажання гуляти і грати на ньому.

Якщо гра проводиться в приміщенні, воно має бути прибрано вологим способом, добре провітрене. Якщо приміщення невелике, необхідно винести з нього зайві предмети.

Всі посібники та матеріали, які потрібні для гри, повинні бути приготовлені до її початку. До приготування цих посібників, до організації відповідних умов треба залучати дітей. Діти приносять прапорці, м'ячі, вважають їх, вправляючись одночасно в рахунку, розкладають за кольором, викладають собі «норки», «гніздечка» з шишок, з камінчиків, заготовляють сніжки і т.д. Місця зберігання посібників треба влаштовувати таким чином, щоб дітям було легко і зручно виймати і прибирати матеріали. Посібники, якими користуються діти, повинні утримуватися в порядку, бути чистими, красивими; за цієї умови діти привчаться до охайності, у них підвищиться інтерес до гри, розвинеться художній смак. Кількість посібників повинно відповідати числу грають, а їх якість-бути однаковим, щоб одні діти не отримали гірші, а інші найкращі допомоги.

Вихователь і керівник фізичного виховання повинен служити зразком для дітей у всіх відносинах, зокрема щодо костюма. Щоб у дітей закріпилися певні позитивні якості, вихователі, що працюють в одній групі, повинні пред'являти дітям однакові вимоги. [4]

Збір на гру. Зібрати дітей на гру можна різними прийомами. Так, ще до виходу на ділянку, де головним чином організовуються ігри, вихователь говорить дітям середньої та старшої груп про те, що на ділянці буде проведена гра. Він домовляється з дітьми, що як тільки він їх покличе, вдарить у бубон або подзвонить, вони зберуться біля нього або в певному місці майданчика. Про те, яка гра буде проведена, необов'язково повідомляти дітям заздалегідь: про це можна сказати і тоді, коли вони зберуться для гри. У старшій групі можна іноді скористатися і іншим прийомом - перед виходом на прогулянку розділити дітей на кілька колон. За сигналом всі збираються і умовленому місці, і наголошується, яка колона зібралася першою. У старшій групі можна іноді доручити кільком дітям зібрати своїх товаришів на гру, розподіливши заздалегідь, хто кого покличе.

Збір на гру не повинен перевищувати 1 - 2 хвилин.

Тривалий збір знижує у дітей інтерес до гри, дезорганізує їх. Довго чекаючи товаришів, діти марно витрачають час і енергію. Якщо гра проводиться взимку на ділянці, то довге очікування призводить до того, що діти мерзнуть і в них зникає бажання грати. [9]

Керівництво грою. Перед проведенням гри необхідно викликати в дітей інтерес до гри, особливо в групі малюків. Зацікавленість дітей грою допомагає кращому засвоєнню її правил, більш чіткому виконанню рухів. Підвести дітей до гри можна шляхом питань або за допомогою показу іграшки, картинки. Можна заздалегідь розповісти дітям казку або прочитати вірші на відповідну тему, показати їм предмети або явища, які зустрінуться в грі. Так, гру в автомобілі добре провести з малятами після того, як вони спостерігали на вулиці рух автомобілів. [9]

Пояснення гри. Після того, як діти зберуться на гру, керівник фізичного виховання розповідає їм її зміст і повідомляє назву.

При поясненні гри дорослий повинен стояти так, щоб його бачили всі діти. Якщо діти стоять у шерензі, сидять півколом або вільно згрупувалися близько керівника, він стає до них обличчям. Якщо діти стоять по колу, педагог займає місце поруч з дітьми, але не в центрі кола, тому що, перебуваючи в центрі кола, він не побачить ту частину групи, яка розташована позаду нього.

Виклад змісту гри, пояснення її правил повинні бути короткими, чіткими.

В одному садку при проведенні гри «Хитра лисиця» дівчинка, що виконує роль лисиці, вперто не відгукувалася на запитання дітей: «Хитра лисиця, де ти?» Виявилося, що при поясненні гри вихователь сказав дітям: «Лисиця повинна стояти і мовчати, тому що вона хитра ». Але до якого моменту лисиця повинна стояти і мовчати, вихователь забув вказати, і «лисиця» сумлінно стояла і мовчала. Причиною порушення правил в цій грі було нечітке пояснення їх вихователем.

Багатослівне, плутане пояснення веде до того, що діти втомлюються, у них притупляється увага, падає інтерес до гри. При поясненні гри треба розповісти найголовніше. [6]

Ось зразкове пояснення гри.

Керівник фізичного виховання. «Сьогодні ми пограємо в гру, яка називається« Мисливець і зайці ». Ви всі будете «зайці», а Вітя - «мисливець».

Місця зайців будуть на цьому боці майданчика. Перейдіть всі на ту сторону і встаньте поруч не дуже близько один до одного. Кожен заєць накреслить собі коло (роздає маленькі татка).

Вітя, а ти встань сюди, тут буде місце для мисливця (показує місце в одному з кутів майданчика). Накресли тут коло. Діти, у всіх готові гуртки? Валя, збери палички в коробку. Ви, зайці, будете стрибати по всьому майданчику легко, м'яко опускаючись на травичку. Міша, покажи, як стрибають зайці. (Міша показує.) Добре, правильно. Коли я скажу «мисливець», усі зайці побіжать до своїх гуртків; мисливець, не сходячи з місця, буде стріляти в зайців - кидати в них м'ячем.

М'яч можна кидати тільки в ноги зайців. У голову і в спину кидати не можна. Впольованих зайців мисливець веде в свій «будинок».

У процесі проведення гри слово дорослого має провідне значення. Спираючись у своїй промові на знайомі дітям поняття, вихователь допомагає формуванню у дітей нових понять, направляє дитячу свідомість на певні вчинки, дії.

Велике значення при поясненні гри має інтонація. Слово, виділене та підкреслене відповідною інтонацією, набуває особливого значення, особливий зміст.

Тон педагога повинен бути живим, але спокійним. Неприпустимо монотонне пояснення гри.

Роблячи дітям вказівку, треба мати на увазі як всю групу в цілому, так і окремих дітей, враховуючи їх особливості. Звертаючись до окремих дітей, керівник повинен виділити у своїй промові те, що має пряме відношення до даної особи. Наприклад, якщо біжать кілька дітей до прапорцями і вихователь знає, що в одного з них недостатньо розвинена витримка і він може побігти, не чекаючи останніх слів сигналу, вихователь каже йому: «Не біжи, поки я не скажу слова« біжи », а поруч стоїть дитині із запізнілою реакцією він каже: «Біжи зараз, як тільки я скажу слово« біжи ».

При поясненні більш складних ігор не слід давати всі пояснення відразу: їх можна чергувати з розподілом ролей між граючими, з показом деяких рухів, які можуть утруднити дітей у грі.

Вихователь сам показує дітям рух або вибирає для цього будь-кого з дітей. Наприклад, вихователь каже: «Зайці нечутно вистрибують із своїх гуртків», і показує, як треба зігнути коліна при стрибку і опуститися на шкарпетки ». Правильний показ дій разом із поясненням має важливе значення для поліпшення якості виконання рухів дітьми.

Істотною умовою при формуванні рухових навичок є попереднє уявлення про рух - словесне або наочне.

Не можна зловживати в грі вказівками і поправками щодо точності і правильності рухів - це може призвести до того, що пропаде радість від гри, знизиться її емоційність. Навчання рухам у середній і старшій групах відбувається головним чином на заняттях гімнастикою, а в іграх набуті навички закріплюються. У молодшій групі розвиток рухів здійснюється в процесі рухливих ігор.

Однак, якщо діти ще недостатньо оволоділи яких-небудь рухом, не можна закріплювати в грі неправильні навички. Так, якщо в грі «Ведмеді і бджоли» деякі діти при лазінні не змінюють ноги, а приставляють одну до іншої, дорослий звертає увагу дітей на помилку, робить вказівку, як треба лазити, пропонує подивитися на товариша, який робить рух правильно, а потім продовжує гру. [11]

Проведення гри. У процесі гри дорослий стежить як за поведінкою всієї групи в цілому, так і за окремими дітьми. Своїм бадьорим тоном, живим інтересом до гри він підтримує у дітей під час гри радісний настрій, заохочує прояв дітьми рішучості, спритності, винахідливості, ініціативи. Разом з тим вихователь стежить, щоб діти не перевтомлювалися. У деяких випадках вихователь буває змушений брати участь в грі, щоб не порушити її задум. Так, наприклад, якщо при проведенні гри «Знайди собі пару" є парне число дітей, вихователю доводиться брати участь у цій грі, інакше ніхто не залишиться без пари.

При розподілі дітей керівник зв'язує більш слабких і не вміють виконувати руху з більш сильними, особливо в таких іграх, де є елемент змагання (наприклад, «Чиє ланка швидше збереться»), хлопчиків з дівчатками, тому що іноді у хлопчиків помічається прагнення групуватися тільки з хлопчиками, а у дівчаток - з дівчатками.

При проведенні гри потрібно стежити за тим, щоб діти довго не діяли, тому що в них може зникнути інтерес до гри і вони не одержать достатньої фізіологічного навантаження.

У всіх групах дітям даються ігри, що супроводжуються текстом. Дорослий повинен виразно прочитати текст і довести зміст його до свідомості дітей. При розучуванні тексту з дітьми вихователь стежить, щоб діти не скандували його, а вимовляли виразно й не надто гучно.

У ході гри керівник подає сигнали - зорові (піднімає кольоровий прапорець), звукові (вдаряє в бубон, в барабан), виголошує певні слова. Звукові сигнали не повинні бути занадто гучними: сильні удари, різкі свистки і т. п. нервують і збуджують дітей. [9]

Правила гри. Особливу увагу слід приділяти виконанню дітьми правил. Правила мають велике виховне значення. Правила - це певні вимоги, які повинні виконуватися всіма граючими. Не порушуючи емоційності та невимушеності гри, правила обмежують певними рамками поведінку гравців. Свідоме підпорядкування правилам гри має велике значення для виховання дисципліни, колективізму. Підпорядкування правилам виховує в дитині волю, витримку, вміння свідомо керувати своїми рухами, загальмовує їх. Правила в грі повинні відповідати віку дітей: чим менше вік дитини, тим простіше повинні бути правила. Правила мають сприяти виробленню у дітей позитивних якостей. Тому не слід вводити в гру правил, які спонукають дітей до програвання, наприклад, коли спійманий стає ведучим, так як грають починають піддаватися. Невдало і таке правило, коли програв отримує право потанцювати, сказати вірш, заспівати: дітям цікаво виконати одну з цих завдань, і вони намагаються програти. Шкідливі у виховному відношенні правила, за якими програли вимикаються з гри. Переможеному слід надати можливість повправлятися у тому, що йому не вдається, і виправити свою помилку, тому його вихід з гри можливий тільки на дуже короткий термін.

Розподіл ролей. Дуже важливим моментом при проведенні гри є розподіл ролей. Роль, яка виконується в тій чи іншій грі, визначає поведінку дитини, яке повинно відповідати діям зображуваного персонажа. Виділити дітей на відповідальні ролі можна різними прийомами: вихователь сам доручає дитині якусь роль, виділяє за допомогою лічилки, або дитина, що виконував роль ведучого, вибирає на цю роль собі заступника.

Не можна користуватися лічилки з безглуздим текстом; слід брати для цієї мети короткі вірші, текст яких зрозумілий дітям. При цьому потрібно стежити, щоб діти не розбивали слова на склади, а вимовляли текст так, щоб на кожного граючого доводилося ціле слово або слово разом з прийменником.

Наприклад: Чижик / в клітинці / сидів,

Чижик / пісні / голосно / співав і т. д.

При виділенні дитини на ту чи іншу роль потрібно враховувати його особливості та можливості, тому не завжди можна користуватися лічилки або надавати такий вибір самими дітям. Часто від вдалого розподілу ролей залежить успіх гри. Наприклад, якщо в грі «Ловля мавп» для виконання ролі Ловцов виділити соромливих дітей, які соромляться і не можуть показати рухів, гра втратить сенс і значення.

Але не можна також доручати відповідальні та цікаві ролі завжди одним і тим же дітей. Це розвиває в одних зазнайство, а в інших - невпевненість у своїх силах. Якщо дитина малоактивний, йому треба давати перший час менш відповідальні ролі, поступово підводячи до виконання більш складних.

Підбираючи дітям відповідні ролі, можна активізувати малоактивних дітей, регулювати неврівноважених, стежачи за неухильним виконанням ними правил.

Закінчення гри. Закінчити гру можна по-різному. Так, іноді, закінчуючи гру, особливо в середній і старшій групах, вихователь або керівник фізичного виховання підводить підсумок: зазначає, хто із граючих відзначився особливою спритністю, швидкістю, добре виконував правила, виручав товаришів; вихователь називає і тих, хто порушував правила, балувався , заважав дітям грати. Гру можна закінчити організованим доглядом дітей, або, якщо дозволяє тематика гри, можна іноді догляд з майданчика або із залу зробити, продовженням гри. Наприклад, якщо діти грали в автомобілі або в коники, вихователь пропонує їхати на автомобілях або на кониках «додому», тобто в групову кімнату.

Якщо діти користувалися якими-небудь посібниками: прапорцями, м'ячами та ін, їх слід прибрати на місце. Для цього керівник виділяє кілька гравців. Можуть і всі діти брати участь у прибиранні посібників; наприклад, кожна дитина кладе свої шишки або кубики в кошик або ставить палиці, прапорці в стійку. Бажаючим можна надати можливість по закінченні гри скористатися ігровим матеріалом: мотузочком, прапорцями, шишками та деяке, нетривалий, час пограти.

Якщо діти просять повторити гру, а навантаження була достатня, дорослий пропонує повторити гру на наступному занятті і тут же виділяє кого-небудь на відповідальну роль з тим, щоб діти самі запам'ятали, хто буде виконувати цю роль в наступний раз. Такий прийом має місце головним чином у старшій групі.

Дозування рухів у грі. Під час проведення гри слід стежити за тим, щоб діти не перевтомлювалися, щоб не було зайвого навантаження на серцево-судинну систему, яка виражається в тому, що особи дітей червоніють, дихання сильно частішає, з'являється покашлювання; у деяких дітей стомлення, навпаки, виявляється у блідості особи. Перевантаження уваги призводить до того, що діти збуджуються, порушують правила гри, втрачають інтерес до неї.

Перевантаження може відбутися в тому випадку, якщо гра триває тривалий час, наприклад ловить довго не може нікого зловити. Тоді треба припинити гру, зробити невелику паузу і виділити іншого ловить. Багаторазове повторення рухомий гри або надто велика відстань для бігу, наприклад, у грі «перебіжки», також можуть призвести до перевтоми дітей. Фізіологічну навантаження може збільшити одяг і взуття дітей. Якщо гра проводиться взимку на повітрі і діти одягнені в шуби, валянки, їм доводиться витрачати значно більше зусиль, щоб підняти своє тіло від землі під час бігу та стрибків, ніж в легкому одязі.

Під час проведення гри слід враховувати кліматичні умови, температуру повітря. При високій температурі повітря треба давати менше навантаження. [6]

Щоб уникнути перевтоми дітей необхідно приймати до уваги заняття, яке передувало грі. Якщо діти багато рухалися на ділянці, каталися на лижах, на санках, слід скоротити тривалість гри і вибрати гру з меншим навантаженням.

Середня тривалість гри 8-10 хвилин. Загальна тривалість гри рахується з того моменту, як діти зібралися на гру і вихователь почав її пояснення.

Добре регулюється навантаження, якщо біг, стрибки чергуються з відпочинком - ходьбою, проголошенням тексту. Наприклад, у грі «Кругові ловишка», «Хитра лисиця». При правильній навантаженні хекання приходить в норму через 1-2 хвилини.

Дотримуючись дозування для всіх дітей, потрібно, крім того, мати на увазі ослаблених дітей (які прийшли після хвороби або мають деякі відхилення від норми за станом серця, легенів). Не слід їх вимикати з гри, підкреслювати їх хворобливий стан: треба знайти їм відповідну роль, щоб вони відчували себе членами загального колективу, наприклад, доручити їм роль сторожа, призначити їх розкладати прапорці, тримати обручі, в які пролазять діти, і т. д .

Не слід за один раз давати більше двох ігор, при цьому вони повинні бути різні за характером руху, з побудови: одна гра може бути більш рухомий, інша більш спокійною.

Увага керівника повинне бути спрямоване не на збільшення кількості нових ігор, а на повторення і ускладнення їх, на те, щоб діти засвоїли і полюбили що проводяться з ними ігри.